15 листопада 2023 року в селі Станилівка попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника Марценюка Валерія Анатолійовича, який трагічно пішов з життя 15 жовтня 2023 року.
Марценюк Валерій Анатолійович народився 8 вересня 1986 року в м. Бар, згодом батьки переїхали на постійне місце проживання в село Станилівка. Після закінчення Станилівської школи, Валерій навчався в м. Бар, де здобув професію каменщика та газозварювальника. У 2016 -2018 роках приймав участь в АТО в складі Національної гвардії України. 22 листопада 2022 року був мобілізований на захист Батьківщини, мав статус учасника бойових дій. Вічна пам’ять нашим захисникам. Кожен день ми зобов’язані пам’ятати, що саме завдяки цим Героям ми маємо змогу жити та працювати.
Поховали Захисника під Державний Гімн України та українську пісню-реквієм «Степом, степом».

13 листопада 2023 року в с. Мончин провели в останню путь захисника Сергія Балімчука, який трагічно пішов з життя 12 листопада 2023 року.
Сергій Васильович народився 23 жовтня 1995 р. в селищі Ясенівське Луганської області. В 1996 р. сім’я переїхала на проживання в с. Мончин Погребищенського району Вінницької області. З 2002 року Сергій навчався в Мончинській середній школі. З 2012 р. навчався в Погребищенському вищому професійному училищі №42, де здобув професію елекрогазозварювальника. Після закінчення навчального закладу працював на різних роботах. В 2021 р. одружився, є маленька донечка. В січні 2023 року був мобілізований і проходив службу в 80-й десантно-штурмовій бригаді. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної та близької людини. Нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника Сергія стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх хто знав його, любив і шанував.

Захищаючи Україну від російської окупантів, наш земляк ГАЦАНЮК Максим помер 8 листопада 2023 року в н.п.Соколівка Запорізької області після поранення, яке отримав внаслідок виконання бойових завдань.
Гацанюк Максим Володимирович народився 14 листопада 1984 року в с.Гопчиця Погребищенського району Вінницької області. Здобув середню освіту у Гопчицькій ЗОШ І-ІІІ ст. З 2001 по 2002 рік проходив строкову військову службу в Національній гвардії України. Після демобілізації працював будівельником в с.Гопчиця, а згодом у м.Київ. На момент повномасштабного вторгнення долучився до лав ТРО м.Київ. Призваний по мобілізації 17 червня 2022 року, старший солдат Гацанюк Максим Володимирович був водієм механізованого відділення. З листопада 2022 року приймав участь у захисті м.Бахмут, а з квітня 2023 року звільняв Запорізьку область в районі н.п. Пятихатки, Роботино.
Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
У Максима залишились батько, мама, сестра, дружина, син та дві доньки.
У цей скорботний для усіх нас день висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Максима. Спочивай з миром, Герою! Вічна пам’ять Захиснику України.

6 листопада, у Погребищенській територіальній громаді попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника Панасюка Михайла Сергійовича, життя якого обірвалося 31 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Новодонецьке Волноваського району Донецької області.
Ми прощаємося зі славним Героєм-земляком Михайлом Сергійовичем Панасюком, який народився 15 листопада 1991 року в с. Круподеринці Погребищенського району Вінницької області. Він зростав у щасливій, дружній, трудолюбивій родині. У 2006 році закінчив Павлівську загальноосвітню школу ІІ ступеня. З вересня 2006 року навчався в Погребищенському медичному коледжі, який закінчив у 2010 році. Працював фельдшером у Козятинській міській лікарні. З 2020 року продовжив свій трудових шлях в Епіцентрі продавцем-консультантом.
Щоб боронити рідну землю, вигнати окупантів з України та стати на захист її суверенітету і територіальної цілісності, відстояти право кожного українця жити у вільній та суверенній державі, Михайло з 27 квітня 2023 року взяв до рук зброю і щодня з побратимами наближав Перемогу. Він служив бойовим медиком стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, солдатом, віддано захищав рідну землю від ворожих окупаційних військ. Але страшна війна не дала мріям Михайла здійснитися. Бракує слів, щоб передати душевний біль. Ми розділяємо сьогодні з рідними страшну непоправну втрату. Схиляємо голови у глибокій спокуті в пам'ять про нашого захисника. У наших серцях він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином родини, безстрашним воїном України. Вічна пам’ять і вічна слава Михайлу Сергійовичу. Слава Україні!

5 листопада 2023 року в селищі Погребище Друге Погребищенської територіальної громади провели в останню путь ще одного мужнього Захисника Пославського Юрія Михайловича, який героїчно загинув 21 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Піщанівка Херсонської області.
Солдата Пославський Юрій Михайлович, народився 19 жовтня 1981 р. в селищі Погребище Друге. Навчався в Очеретнянській середній школі. Після школи був зарахований до ВПУ – 42, де здобув професію водія-тракториста. Працював зварювальником на Київському електровагоноремонтному заводі. Мав двох дітей: доньку Машу та сина Артема. Війна триває, і саме завдяки таким як Юрій банда вбивць, мародерів не дісталася до наших осель, родин і не зробили з них Ірпеня і Бучі. Він є для нас взірцем справжнього патріотизму, відваги, самопожертви заради нас, заради України. Юрій Михайлович охороняв наш спокій, наш сон, охороняв наші світанки і блакитне небо, захищав кожного з нас, захищав незалежну, вільну Україну. У цю лиху скорботну годину висловлюємо найщиріші співчуття всім рідним і близьким полеглого Воїна. Вічна пам’ять захиснику України.

5 листопада у Погребищенській територіальній громаді попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника Дмитрука Андрія Васильовича, життя якого обірвалося 27 жовтня 2023 року.
Сьогодні ми прощаємось із нашим земляком – Героєм, жителем с. Довжок, водієм-майстром майстерні з ремонту озброєння взводу матеріально-технічного забезпечення 2 гаубичного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи Національної Гвардії України, солдатом Дмитруком Андрієм Васильовичем, який помер 27 жовтня 2023 року в КНП «МЛЕ ТА ШМД» м. Запоріжжя внаслідок ускладнень соматичного захворювання. Андрій Васильович народився 3 листопада 1969 року в селі Довжок Погребищенського району Вінницької області. В 1987 році закінчив Очеретнянську середню школу. Закінчив Зозівське училище №33, де здобув професію водія. В 1987 був призваний до лав радянської армії. З липня 1990 року по 2019 рік працював у колгоспі «Прогрес» в с. Довжок. З вересня 2004 року по 2019 рік працював на Київському електровагонноремонтному заводі селища Погребище Друге. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України. Вічна слава ! Вічна пам’ять.

3 листопада 2023 року в селі Бабинці попрощалися та провели в останню путь нашого безстрашного Захисника КАРДАША Дмитра Миколайовича, який брав участь у ряді важливих військових спецоперацій, зокрема, в акваторії Чорного моря – о.Зміїний, «вишки бойка», висадженню десанту в окупованому Криму.
Ми прощаємось з Героєм, нашим земляком, вірним сином українського народу, уродженцем села Бабинці Кардашем Дмитром Миколайовичем, який загинув 20 жовтня 2023 року під час виконання бойових завдань в районі н.п. Куп’янськ. Він віддав своє життя за мир і спокій у наших домівках, за волю і незалежність нашої країни.
Дмитро Миколайович народився 5 листопада 1992 року в с. Бабинці. В 2007 році закінчив 9 класів Бабинецької середньої загальноосвітньої школи. В 2009 році - 11 класів Новофастівської школи. Навчався в Білоцерківському ВПУ № 9, де отримав професію слюсаря електрозварювальника. Після закінчення училища працював за професією в м. Біла Церква.
Щоб боронити рідну землю, вигнати окупантів з України та відстояти право кожного українця жити у вільній та суверенній державі, Дмитро з перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем у територіальну оборону м. Біла Церква, а згодом перейшов на службу в Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
Він боровся з ворогом та мріяв, щоб його сім’я, рідні, земляки та всі українці жили під мирним небом, реалізовували задумане, розбудовували громаду і країну та своєю працею робили їх кращими.
Але страшна війна не дала мріям Дмитра здійснитися. І, на превеликий жаль, він повернувся додому, щоб навіки полягти у рідній землі.
Бракує слів, щоб передати душевний біль. Висловлюю щирі співчуття рідним Дмитра Миколайовича. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України. Вічна слава ! Вічна пам’ять! Слава Україні!

Сергій Анатолійович Швайко народився 23 лютого 1978 року в м. Київ. З 1985 - 1994 рр. навчався у «Школа І-ІІІ ступенів №248 Деснянського району міста Києва».
Після школи закінчив оптико-механічний технікум, зараз Оптико-механічного фаховий коледж Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Працював водієм, спочатку легкових автомобілів приватно, потім водієм по доставці дизеля в компанії PS OIL.
Після народження старшого сина у 2005 році переїхав у с. Дзюньків, на історичну батьківщину батьків, де народилися ще син 2008 р. н. та дочка 2011 р. н.
У 2014 р. приєднався до Добровольчого Українського Корпусу (Правий Сектор) і відтоді на добровільних засадах був залучений різними структурами держави для виконання завдань - Піски, Авдіївка, Донецький аеропорт.
Під час повернень додому, відвідував і успішно закінчив школу снайперів Дике Поле. Свій позивний «Дзен» отримав за чесність, непідкупність, тверезість поглядів і водночас людяність, бажання прийти на допомогу.
З перших днів повномасштабної війни разом з побратимами з ДУК (Правий Сектор) брав участь в обороні Києва у мінометному розрахунку.
Воював у групі добровольців, де частина бійців, як і він, воювали з власної ініціативи та на власний ризик, без оформлення і зарплатні.
Після відходу нападника від Києва, продовжив відбивати ворога на Донеччині, а згодом – Миколаївщині, в районі села Роботине Запоріжської області (також в мінометному розрахунку, а згодом - оператор Mavic).
Офіційно мобілізувався 28 квітня 2023 року в окремий 14 полк ГШ ЗСУ на посаду FPV-пілота. Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, під час виконання військових обов’язків на військових навчаннях на території Республіки Польща загинув 18 жовтня 2023 року.
Прощання з Героєм відбулось 30 жовтня 2023 року в м.Київ на вул. Байкова,16. Урна з його прахом стоїть в Алеї Слави на Лісовому цвинтарі в м.Київ.
У Героя залишилось троє дітей та дружина, які проживають у Погребищенській громаді.
Дружина Владислава разом з чоловіком на добровільних засадах в якості бойового медика і оператора БПЛА Mavic брала участь у війні в перші місяці оборона Києва,(Вишгородський напрямок), а згодом на Донеччині і Миколаївщині. Через півроку повернулася до дітей, але продовжує працювати інструктором з тактичної медицини, періодично виїжджаючи до побратимів з практичними тренінгами.

15 жовтня 2023 року в м. Погребище провели в останню путь нашого Захисника Плахотнюка Петра Анатолійовича, який віддав своє життя за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас.
Ми прощаємося з Героєм-учасником АТО, навідником-оператором 2 відділення 1 взводу оперативного призначення на бронетранспортерах в/ч 3028 Національної гвардії України Плахотнюком Петром Анатолійовичем, який загинув 11 жовтня 2023 року під час виконання бойових завдань в районі біля населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Він віддав своє життя за мир і спокій у наших домівках, за волю і незалежність нашої країни. Петро Анатолійович народився 25 липня 1975 року в с. Соболівка Теплицького району Вінницької області. Початкову та середню освіту здобував у Соболівській середній загальноосвітній школі, отримав професію тесляра у Теплицькому ПТУ №37. Після закінчення училища працював в м. Теплик слюсарем на цукровому заводі та у м. Погребище слюсарем на цукровому заводі. У 1994 – 1996 рр. проходив військову службу у складі ЗСУ. У 2014 – 2015 рр. брав участь в АТО у в/ч 3008, як стрілець та кулеметник. 2022 р. за мобілізацією прибув на військову службу. Щоб боронити рідну землю, вигнати окупантів з України та відстояти право кожного українця жити у вільній та суверенній державі, Петро 26 лютого 2022 року взяв до рук зброю та щодня з побратимами наближав Перемогу. І, на превеликий жаль, він повернувся додому, щоб навіки полягти у рідній землі. Бракує слів, щоб передати душевний біль. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України. Вічна слава! Вічна пам’ять!

12 вересня 2023 року у с.Кулешів Погребищенської територіальної громади провели в останню путь мужнього Захисника, 32- річного земляка Кухарчука Богдана Леонідовича. Війна забрала відважного, мужнього, безстрашного воїна, сина, чоловіка, батька, сусіда, товариша, гарного господаря.
У центрі села, приклонивши коліно, віддали шану Герою учасники траурної процесії.
Сьогодні ми прощаємося з старшим солдатом гранатометником 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 3-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення військової частини Західного ОТО Національної гвардії України КУХАРЧУКОМ Богданом Леонідовичем, 12 лютого 1991 року народження.
Богдан Леонідович в 1998 році пішов до першого класу Степанківської школи, в 2008 році закінчив 11 класів. На строкову службу був призваний в 2015 році. Одружений - дружина Ніна Сергіївна, є донечка Дар'я. З 26 лютого 2022 року захищав свою країну від агресора. 8 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області в результаті мінометного обстрілу Богдан Леонідович загинув.
Він боровся з ворогом та мріяв, щоб його мама, батько, дружина, донечка, земляки та всі українці жили під мирним небом, реалізовували задумане, розбудовували громаду і країну та своєю працею робили їх кращими. Але страшна війна не дала мріям БОГДАНА здійснитися. І, на превеликий жаль, він повернувся додому, щоб навіки полягти у рідній землі. Бракує слів, щоб передати душевний біль. Висловлюю щирі співчуття рідним Богдана Леонідовича. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України. Україна вистоїть і стане ще сильнішою. Та в кожному подиху, в кожному ударі серця українця житиме вічна пам’ять про БОГДАНА, про всіх воїнів-захисників, які віддали за нас життя. Вічна слава ! Вічна пам’ять!

13 вересня 2023 року в селі Станилівці попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника Бігуна Олега Васильовича, який трагічно пішов з життя 7 вересня 2023 року.
Попрощатися із загиблим прийшли рідні, близькі, друзі, військовослужбовці, побратими, представники влади та мешканці громади, які віддали шану й схилили голови за найвищу жертву нашого земляка в ім’я Батьківщини.
Олег Васильович народився 12 червня 1984 року в м. Вінниця. Після закінчення школи навчався в кооперативному коледжі. В 2003 році був призваний на військову службу. Після служби в армії працював на підприємстві в м. Вінниця. Має доньку Валерію. З 18 березня 2022 року був мобілізований до Лав Збройних Сил України. Два місяці тому отримав поранення, 7 вересня 2023 року трагічно загинув. Вічна пам'ять захиснику!
Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого.

10 вересня 2023 року в селі Бабинці попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника Павлюка Олександра Сергійовича, який віддав своє життя за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас.
Сьогодні в нашій Погребищенській громаді знову велике горе. Ще один молодий двадцятишестирічний воїн відійшов на небеса ангелом-охоронцем. Сьогодні ми прощаємось із нашим земляком старшим солдатом військової служби, старшим розвідником - снайпером (2 категорії) 3 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу військової частини Олександром Сергійовичем Павлюком. Олександр Сергійович народився 2 січня 1997 року. У 2012 році закінчив 9 класів Бабинецької середньої загальноосвітньої школи. Потім навчався в Тульчинському військовому училищі. З 2016 по 2019 рр. був учасником АТО/ООС. Олександр Сергійович з першого дня повномасштабного вторгнення росії на територію України став на захист своєї Батьківщини. Загинув 6 вересня 2023 року, внаслідок виконання бойового завдання біля населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм та безстрашним воїном. Вічна слава! Вічна пам’ять!

1 вересня 2023 року в селі Плисків провели в останню путь нашого Захисника Нагорного Сергія Миколайовича, який віддав своє життя за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас.
Сергій поповнив щит Ангелів захисту над нашою Україною на чолі з капеланом Богданом. Ми маємо не одного героя, а уже ціле військо. Ми стоїмо за правду, ми переможемо. Там, де правда - там Бог. Вічна пам'ять воїну Сергію. Він віддав найдорожче – своє життя. Немає більшої любові, казав Спаситель, коли хтось віддасть душу свою ради інших. Він тепер буде нашим захисником і на небі і в наших душах. Велике співчуття рідним.
Нагорний Сергій Миколайович народився 2 грудня 1976 року в селі Плисків Погребищенського району Вінницької області. Навчався в Плисківській ЗОШ І - III ст. У 1992 році закінчив 9 класів. Навчався в Погребищенському ПТУ - 42. У 1994 році призваний на військову службу. Працював трактористом в ПСП «Плисківське». Працював охоронником у Вінниці. 23 травня 2023 року мобілізований до Збройних сил України. 31 серпня помер в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні від поранень, які отримав 28 серпня 2023 року внаслідок виконання бойових завдань на південному сході України. Сім’я назавжди втратила люблячого сина, батька, закоханого в життя, надійну опору та підтримку. Нехай добрий, світлий спомин про Сергія стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, однокласників, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе вашої сім’ї. Пам'ять про Сергія Миколайовича житиме в наших серцях. Він є для нас взірцем справжнього патріотизму, відваги, самопожертви заради нас, заради України. Вічна пам’ять захиснику України.
Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого.
Слава Україні! Вічна Слава нашим Героям!

26 серпня 2023 року у селі Спичинці поховали Героя Леоніда Іванова, учасника АТО 2014/15 рр., командира інженерно-саперного відділення стрілецького батальйону, який загинув 23 серпня 2023 року, виконуючи бойові завдання в районі н.п. Невельське Донецької області.
Леоніда можна порівняти з перелітним птахом, який прилетів з півдня. Тут він влився в життя односельчан, зустрів свою другу половинку, свою голубку, разом вони створили своє гніздо, раділи і тішились життю. Він, як той птах, який сидить на гілці і не боїться, що та може зламатися, бо в нього є крила,, - наш захисник не боявся війни і знав, що має виконати свій обов’язок. Сьогодні він приїхав до свого гнізда, щоб сказати, що вернувся і буде постійно у своєму селі біля своєї родини. Ця втрата - не тільки втрата для села, а й втрата для усієї багатостраждальної неньки України. Кожного дня, кожного тижня Україна прощається зі своїми гідними, достойними синами, тими, які мали розбудовувати її, але, на жаль, сьогодні вони віддають найдорожче - своє життя. Ми дуже вдячні тим Героям, які дають нам можливість тут в тилу не складати руки і робити добрі діла. Єдине, що ми можемо для них зробити - це молитися, віддати останню шану, обов’язково пам’ятати в церковних молитвах. Нехай Господь прийме в свої безмежні простори душу воїна Леоніда.
Сьогодні ми прощаємося з молодою прекрасною людиною, з добрим сином, надійним чоловіком, люблячим і турботливим батьком, з відважним, досвідченим воїном Леонідом Сергійовичем. Він другий воїн АТО в громаді, який Указом Президента України від 12 жовтня 2016 року №442/2016 нагороджений орденом «За мужність III ступеня». Його фото занесене на Алею бойової та трудової слави Погребищенської громади. Ще з перших днів війни 2014 року Леонід знав, за що йшов воювати, кого йшов захищати. Для мене він назавжди залишиться цілеспрямованою, дуже позитивною, скромною, відповідальною людиною. Завдяки таким воїнам ми не розділили долі мешканців Ірпеня, Ізюма, Бучі, Херсонської області».
Від імені міської ради висловив найщиріші співчуття батькам, дружині, дітям і всім рідним нашого Героя. Спи спокійно, Солдате. Добра, вічна пам'ять і велика вдячність у наших серцях. Герої не вмирають. Слава Україні.
Леонід Сергійович народився 11 червня 1988 року в селі Нікольське на Херсонщині в сімї робітників. З 2000 року родина Іванових переїхала на Вінниччину до Тиврівської громади в село Котуш. Середню школу закінчив у 2005 році. У 2007- 2008 рр. проходив службу в Армії. У 2008-2009 роках працював інкасатором. В 2009 році одружився з Людмилою, виховували двох синів, 2010 р.н та 2014 р.н. З вересня 2014 р. по вересень 2015 р. – учасник АТО. З 2016 р. по 2019 р. працював у місцевому господарстві. З 2020 р. проходив службу в ЗСУ за контрактом. З 2021 р. до початку 2022 року працював у СТОВ «Васильківське». 25 лютого 2022 року взяв до рук зброю та став на захист нашої Батьківщини.
Поховали воїна під залпи останнього салюту та Гімну України на місцевому кладовищі, в селі Спичинці.

20 серпня 2023 року у с. Дзюньків поховали Героя, старшого кулеметника взводу оперативного призначення Бурка Юрія Анатолійовича, який загинув 16 серпня 2023 року в районі н.п. Роботине Пологівського району Запорізької області.
Під супровід військового оркестру останню дорогу мужньому воїну і відданому патріоту встелили квітами. Попрощатися та віддати йому останню шану зібралися рідні, друзі, близькі, побратими, представники влади, духовенства і громадськості.
Юрій Анатолійович народився 4 лютого 1996 року в с. Дзюньків. З 2002 р. по 2013 р. навчався в Дзюньківській загальноосвітній школі. У 2016 році закінчив Вінницький коледж Національного університету харчових технологій. У 2017 – 2018 роках проходив строкову військову службу в Збройних Силах України на посаді стрільця. З 2020 по 2021 рік перебував на службі у Національній поліції України у м. Вінниця. До повномасштабного вторгнення рашистів в Україну Юрій працював за кордоном. Він повернувся і з 26 лютого 2022 року добровільно в числі перших відбув на захист Батьківщини. Він сповна виконав свій громадянський обов’язок. Він – СПРАВЖНІЙ ГЕРОЙ!!! Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти родину Героя. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе вашої сім’ї, разом зі всією громадою схиляємо голови в глибокій скорботі. Пам'ять про Юрія Анатолійовича житиме в наших серцях. Він є для нас взірцем справжнього патріотизму, відваги, самопожертви заради нас, заради України. Ми не забудемо й не пробачимо ворогу жодного забраного життя. Вічна слава Юрію Анатолійовичу. Вічна пам’ять!

9 серпня 2023 року у м. Погребище поховали Героя Олега Косова, який помер 3 серпня 2023 року в КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня» після поранення, яке отримав внаслідок виконання бойових завдань в районі н.п.Оріхів Пологівського району Запорізької області.
Ми прощаємося з сержантом, начальником групи технічного забезпечення взводу зв’язку Косовим Олегом Володимировичем, який віддав своє життя за мир і спокій у наших домівках, за волю і незалежність нашої країни. Олег Володимирович народився 5 березня 1974 року в місті Харків. Початкову освіту здобував з вересня 1981 року в Булаївській школі, середню освіту - в Погребищенській школі -інтернат. Після закінчення школи працював в селі Булаї трактористом. Проходив службу в армії в 1992-1993 роках. Після армії навчався в ДТСААФі м.Погребище на водія. До мобілізації працював у м. Вінниця таксистом. Щоб боронити рідну землю, Олег 6 жовтня 2022 року взяв до рук зброю та щодня плече-в-плече з побратимами наближав Перемогу. Він боровся з ворогом та мріяв, щоб його син, рідні, земляки та всі українці жили під мирним небом, реалізовували задумане, розбудовували громаду і країну та своєю працею робили їх кращими. Бракує слів, щоб передати душевний біль. Висловлюємо щирі співчуття рідним Олега Володимировича. Вічна слава. Вічна пам’ять.
Поховали воїна під залпи останнього салюту та Гімну України на місцевому кладовищі, в місті Погребище.
На віки-вічні ім`я Олега буде вписане в історію нашої громади та України як Героя.

18 липня 2023 року у селі Бухни поховали Героя Богдана Галянта, який 15 липня 2023 року раптово помер після ротації у розташуванні військової частини.
Ми прощаємося з молодою людиною, з відважним воїном, добровольцем Галянтом Богданом Петровичем, який від початку війни з окупантом 25 лютого 2022 року зі зброєю в руках захищав кордони України. Він розумів, що ніхто, крім нас не збудує країни і не буде боротися за нашу свободу. У цю лиху скорботну годину висловлюємо найщиріші співчуття батькам, сестрам, дружині, дітям, всім рідним і близьким полеглого Воїна. Герої української землі не вмирають, і світла пам’ять про них буде жити вічно в широких пшеничних полях, синьому небі, в бистрих водах наших річок. Кожний, хто буде проходити повз цей цвинтар, обов’язково прийде і вклониться могилі молодого героя. Спи спокійно, Солдате. Добра світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться у наших серцях. Вічна пам’ять захиснику України. Ніколи не забудемо. Герої не вмирають. Героям слава».
Богдан Петрович народився 29 липня 1982 року в місті Київ. Навчався в ЗОШ №185 в м. Києві. Зростав хлопець дружнім та добрим, з величезним бажанням допомагати іншим, і проніс ці якості через все життя. Освіту здобував у Вищому професійному училищі в місті Києві за професією «Кранівник». Вже життя пропрацював у будівельні галузі. Мав золоті руки. Не було такої роботи, яку не вмів би зробити Богдан Петрович. Де б не працював, всюди мав шану і повагу, адже був відповідальним та працьовитим. В 2017 році в Бухнах зустрів свою долю - дружину Юлію. У шлюбі народилася донечка Катя. А також з любов′ю і турботою, як рідний батько виховував ще п’ятьох дітей: Дмитра, Олександра, Ярослава, Анну та Тетяну. Ніс службу в Миколаєві, Херсоні, Донецькій області. Мужній, дисциплінований, надійний. Він любив життя, свою сім′ю, дружину, але безжальна смерть не щадить нікого. Забирає найкращих - молодих та дужих, цвіт нації. Ми у вічному боргу перед захисниками нашої Батьківщини, перед їх родинами, адже наш щоденний спокій і мирне небо над головою даються занадто високою ціною – втратою людського життя, і ми про це не в праві забувати.
Поховали воїна під залпи останнього салюту та Гімну України на місцевому кладовищі, в селі Бухни.
На віки-вічні ім`я Богдана буде вписане в історію нашої громади та України як воїна-Героя.

11 липня 2023 року у місті Погребище попрощалися та провели в останню путь нашого земляка, Захисника Матвійчука Сергія Вікторовича, який боровся за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас та пішов у вічність від важкої хвороби.
Ми прощаємось із нашим земляком – учасником АТО/ООС, старшим солдатом, старшим водієм – гранатометником 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї військової частини А2988, Матвійчуком Сергієм Вікторовичем, який помер 10 липня 2023 року після важкої хвороби. Сергій Вікторович народився 1 травня 1977 року. З 1 вересня 1984 року по травень 1992 року навчався в Погребищенській загальноосвітній середній школі №2. З вересня 1992 року навчався в ПТУ-42 міста Погребище, де здобув професію «Електромонтер сільської електрифікації і зв'язку 4 розряду, водій автомобіля з отриманням середньої освіти». Учасник АТО в період 2015-2016, 2019-2022 років. 21 травня 2020 року вступив на службу за контрактом до Лав Збройних Сил України. 27 вересня 2022 року при виконанні бойових завдань в населеному пункті Піски Донецької області Сергій Вікторович зник безвісти за особливих обставин, потрапив у полон. Перебуваючи в полоні, отримав травму шиї. Проходив лікування в окупованому Донецьку без покращення. 3 листопада 2022 Сергія Вікторовича було звільнено з полону. Після звільнення з полону проходив курс реабілітації та лікування».
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України.
Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого.

15 червня 2023 року у селі Плисків відбувся похорон Героя – нашого земляка, воїна, стрільця -помічника гранатометника КУЗЬМІНЦЯ Петра Миколайовича, який помер 10 червня 2023 року, отримавши тяжкі поранення під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Невельське Донецької області 8 червня 2023 року.
Петро Миколайович народився в селі Плисків 13 липня 1978 року. Навчався в Плисківській ЗОШ І-ІІІ ст., яку закінчив у 1995 році, та вступив до Зозівського училища, де здобув професію водій – тракторист. З 1996 року проходив строкову військову службу в ЗСУ. Після демобілізації, працював у місті Київ. 25 лютого 2023 був мобілізований до лав Збройних сил України.
Поховали воїна під залпи останнього салюту та Гімну України на місцевому кладовищі, в селі Плисків.
На віки-вічні ім`я Петра буде вписане в історію нашої громади та України як воїна-Героя.

16 червня 2023 року у селі Плисків попрощалися ще з одним Героєм – нашим земляком Шендеруком Василем Васильовичем, який загинув 6 червня 2023 року.
Василь Васильович народився 2 жовтня 1976 року. Навчався в Плисківській ЗОШ І-ІІІ ст., яку закінчив у 1993 році, та вступив до Київського училища харчових технологій, де здобув професію пекар – тістоміс хлібобулочних виробів. У 1994 році пішов на строкову військову службу, де отримав звання старший сержант. У 1996 році працював на київському заводі пекарем. Пізніше і до мобілізації був директором ресторану в м. Київ. 12 січня 2023 року призваний на військову службу.
Ми знову втратили Героя, нашого земляка, друга, побратима, справжнього патріота, начальника їдальні взводу матеріального забезпечення, сержанта Шендерука Василя Васильовича, який віддав своє життя за нас, за Україну під час бойового зіткнення біля населеного пункту Ясна Поляна Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Завдяки Василю Васильовичу та таким Героям, як він, ми встояли в найважчі години для всієї України. Це горе для всієї родини, для громади, для всієї України! Спочивай з миром, воїне!!! Слава Україні! Героям Слава! Вічна пам’ять захиснику України.

12 червня 2023 року мешканці м.Погребище провели в останню путь мужнього Захисника, 53-річного земляка Головатюка Олександра Васильовича. 
Ми прощаємося із Героєм - учасником АТО 2014-2019 років, головним сержантом самохідного артилерійського взводу Головатюком Олександром Васильовичем, який загинув в бою 9 червня 2023 року біля населеного пункту Уманське Донецької області».
Олександр народився 10 серпня 1970 року в с.Соснівка Погребищенського району. Закінчивши школу, поступив у Погребищенське ВПУ-42, яке закінчив у складі першого випуску училища. За своє життя, працюючи в колгоспі, фермерських господарствах, охороні Погребищенського цукрозаводу, хлібоприймального підприємства, приватних структурах, зарекомендував себе як добра, щира, чуйна людина. Він мав золоті руки. Був не тільки майстром,, а і, як поділилися його побратими, неперевершеним кухарем. 25 лютого 2022 року він знову взяв до рук зброю та щодня плече-в-плече з побратимами наближав Перемогу.
Після прощання труну із прахом Героя придали землі під залпи траурного салюту та Гімну України.
Олександр був справжнім патріотом. Він вірно служив народові України. Він пішов у Вічність так, як йдуть усі справжні Воїни, Герої - під час бою…
Таким він назавжди залишиться у нашій пам'яті. Жертвуючи своїм життям, наші земляки захищають незалежність України. І ми повинні про це пам’ятати завжди.
Світла пам'ять Героям, які поклали своє життя на вівтар Батьківщини!

В останню земну дорогу із військовими почестями, у скорботі, зі сльозами на очах та з щирою молитвою 26 травня 2023 року проводила Погребищенська громада свого земляка, мешканця м.Вінниці, військовослужбовця Миколу Вікторовича Овсю.
22 травня 2023 року на Донеччині під час виконання бойового завдання наш земляк Микола віддав життя у боротьбі за Україну. Йому назавжди 39…
Микола Вікторович народився 14 жовтня 1983 року в місті Погребище. З 1990 по 1999 рік навчався у Вінницькій середній школі №30. Після закінчення 9 класів вступив у ПТУ №2 міста Вінниці, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів. Закінчив Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», де отримав професію «соціальний працівник». Працював у місті Вінниця в приватних структурах. Війна змінила життя усіх українців, і Микола Вікторович у лютому 2023 року став на захист рідної землі.
Поховали Героя з усіма військовими почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
Пам'ять про Миколу назавжди житиме в наших серцях. Хай земля йому буде пухом. Вічная пам'ять.

27 травня 2023 року в с.Борщагівка рідні, близькі, друзі, побратими, мешканці навколишніх сіл і м. Яворів, представники Погребищенської міської ради, священнослужителі Православної церкви України, військовослужбовці прощалися з мужнім сином України.
Василь Володимирович виконував на війні небезпечну, але дуже важливу місію - вивозив з поля бою поранених, доставляв їх до госпіталів та лікарень. В одній із таких поїздок на передню лінію фронту, рятуючи життя побратимам, отримав важкі поранення. У Київському госпіталі 23 травня 2023 року перестало битися його хоробре серце.
Василь Володимирович Коломієць народився 1 серпня 1964 року в селі Борщагівка Погребищенського району Вінницької області . У 1971-1981 р.р. навчався в Борщагівській середній школі. В 1981 році навчався на водія в м. Погребище. У 1983-1985 р.р. проходив строкову військову службу. У 1986 році одружився на Добрицькій Наталії Герасимівні та переїхав жити до міста Яворів Львівської області. У шлюбі народилося четверо дітей: син Василій та доньки: Марія, Тетяна, Євгенія. Починаючи з 1986 року по 2022 рік, працював водієм- далекобійником. Після рашистського вторгнення, не вагаючись, пішов на захист рідної землі. Ми в неоціненному боргу перед нашим земляком, нехай спочиває з миром. Герої не вмирають, вони навічно живуть у наших серцях.
Поховали Героя з усіма військовими почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти родину героя. У ці гіркі хвилини Погребищенська громада щиро поділяє горе сім`ї загиблого та схиляє голови в глибокій скорботі.
Дякуємо нашому Воїну за його мужність і вірність Україні та боротьбу за нашу свободу.
Герої не вмирають! Вони завжди поруч, допоки ми пам’ятаємо про них.
Вічна пам’ять і вічна Слава Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну!

18 травня 2023 року у місті Погребище попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника Чайку Сергія Олександровича, який віддав своє життя за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас.
Ми прощаємося із кулеметником стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону солдатом Чайкою Сергієм Олександровичем, який народився 6 червня 1984 року. З 1 вересня 1990 року по 31 червня 1999 року навчався в Погребищенській загальноосвітній середній школі №1. З вересня 1999 року навчався в ПТУ-42 міста Погребище, де здобув професію «Лісник, тракторист, машиніст, водій автомобіля категорії «С». Учасник АТО в період 2015-2016 років. З 11 квітня минулого року разом з побратимами боровся з ворогом. Але страшна війна не дала мріям Сергія здійснитися. Він героїчно загинув 11 травня 2023 року поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого.
Слава Україні! Вічна Слава нашим Героям!

Сьогодні у Погребищенській територіальній громаді попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника Чабана Івана Сергійовича, життя якого обірвалося 11 травня 2023 року поблизу населеного пункту Спірне Донецької області.
У його рідних Ліщинцях прощалися мама, сестрички, брати, родичі, однокласники, вчителі, друзі, односельці, побратими з військової частини 3028 «Червона Калина», вдячні за його солдатську звитягу мешканці Погребищенської громади. Сотні живих квітів принесли земляки мужньому воїну, який поліг у битві з ворогом, виборюючи цілісність нашої держави.
Односельці та всі, хто прибув віддати останню шану захиснику України, провели його в останню путь, стоячи на колінах.
Сьогодні ми прощаємося зі славним Героєм-земляком Іваном Чабаном, який загинув 11 травня поблизу населеного пункту Спірне Донецької області. Чабан Іван Сергійович народився 27 квітня 2000 року в селі Городок Ружинського району Житомирської області. У 2006-2008 роках навчався в Старостинецькій школі. З 2009 року змінив місце проживання та пішов навчатися до Ліщинецької школи. В 2014 році закінчив 9 класів Ширмівської школи. З 2014 по 2016 рік навчання в Погребищенській школі №2. З 2016-2018 рр. навчався та закінчив ВПУ №42. З 2018 по 2020 роки проходив військову службу в лавах Української армії. З 10 січня 2023 року призваний на службу в ЗСУ. 11 травня 2023 року героїчно загинув в результаті мінометного обстрілу та стрілецького бою з рашистським агресором. Іван з січня цього року взяв до рук зброю і щодня з побратими наближав Перемогу. Він служив кулеметником взводу оперативного призначення (на бронетранспортерах) Національної гвардії України, віддано захищав рідну землю від ворожих окупаційних військ. Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати. Кожен загиблий воїн – це болючий шрам на душі кожного з нас.
Ім’я Івана навіки буде взірцем мужності, патріотизму та незламності.
Слава Україні! Вічна Слава нашим Героям!

5 травня у Погребищенській територіальній громаді попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника В’язкова Анатолія Володимировича, життя якого обірвалося 29 квітня 2023 року поблизу населеного пункту Спірне Донецької області.
Війна з рашистською нечистю забирає цвіт нації, у вічність ідуть молоді, найкращі захисники України. Сьогодні в нашій Погребищенській громаді знову велике горе. Ми прощаємося з водієм першого протитанкового відділення протитанкового взводу першого батальйону оперативного призначення Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України Анатолієм В’язковим, який віддав своє життя за мир і спокій у наших домівках, за волю і незалежність нашої країни. Йому назавжди буде 23. В кожному подиху, в кожному ударі серця у нас має жити вічна пам’ять про Анатолія, про всіх загиблих воїнів-захисників.
В’язков Анатолій Володимирович народився 13 липня 1999 року в с. Довгалівка Погребищенського району Вінницької області. В 2000 році сім’я В’язкових переїхала на постійне місце проживання в с. Довжок.
В 2005 році Анатолій пішов до першого класу Погребищенської загальноосвітньої школи І –ІІІ ступенів №4, де і навчався до 2014 року.
В 2014 році, закінчивши 9 класів, поступив на навчання в Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, де здобув професію електромонтер з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації та блокування.
У 2017 – 2018 роках навчався в Погребищенському вищому професійному училищі №42 , по закінченню якого оволодів професією електро-газозварювальника та водія автотранспортних засобів.
З червня 2019 по грудень 2020 року служив у лавах Національної гвардії, у військовій частині 3017 міста Харків.
26 лютого 2022 року Анатолія мобілізовано до лав Національної гвардії у частину 3008 м. Вінниці для захисту Батьківщини від російських загарбників. 
Анатолій був неодружений, весільний коровай та гільце попереду скорботної процесії тому підтвердження. Життя його обірвалося, але у серцях своїх земляків він залишиться як добропорядна, ввічлива, життєлюбна людина. Разом із своєю громадою схиляємо голови в глибокій скорботі.
Поховали воїна під залпи останнього салюту та Гімну України на місцевому кладовищі, в селі Довжку.
На віки-вічні ім`я Анатолія буде вписане в історію нашої громади та України як воїна-Героя.

12 квітня, погребищани провели в останню путь свого земляка, військового ЗСУ, солдата Валерія Олександровича Гарнова (Кострубка), який віддав своє життя за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас.
8 квітня 2023 року під час виконання обов’язків військової служби, біля населеного пункту Первомайське Донецької області під час снайперського обстрілу противника загинув командир відділення 2 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки Валерій Олександрович Гарнов (Кострубко).
Валерій Олександрович народився 20 червня 1970 року в м. Погребище. У 1977 році пішов до 1 класу Погребищенської школи №1, яку закінчив у 1987 році. Потім навчався у Вінницькому СПТУ №17. З 1989 по 1991 рік проходив строкову військову службу. Працював у різних сферах та установах. Останнім часом їздив на заробітки. До повномасштабного вторгнення рашистів в Україну, Валерій працював за кордоном у Чехії. Він, як справжній син України, повернувся на Батьківщину і з 4 березня 2022 року пішов добровольцем її боронити.
Поховали воїна під залпи останнього салюту та Гімну України на місцевому кладовищі.
Герої не вмирають - вони живуть у наших серцях і спогадах. Доземний уклін захиснику, шана та світла пам’ять!

17 березня у Погребищенській територіальній громаді попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника, уродженця села Ординці Солодкого Сергія Васильовича, який віддав своє життя за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас.
10 березня 2023 року обірвалося життя - Сергій загинув поблизу н.п. Орі́хово-Васи́лівка Бахмутського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу.
Президент України Володимир Зеленський за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагородив Сергія Солодкого орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.
Солодкий Сергій Васильович народився 27 травня 1996 року в с. Ординці Погребищенського району Вінницької області. У 2002 році пішов до 1 класу Ординецької школи, яку закінчив у 2011 році. Потім навчався у ВПУ №42 м. Погребище. Навесні 2016 року був призваний на службу до Збройний Сил України. Після повернення зі служби працював на різних роботах у місті Києві. 
Поховали воїна під залпи останнього салюту та Гімну України на місцевому кладовищі, в рідному селі Ординці.
Герої не вмирають - вони живуть у наших серцях і спогадах. Доземний уклін захиснику, шана та світла пам’ять!

12 березня 2023 року у Погребищенській територіальній громаді попрощалися та провели в останню путь нашого Захисника, уродженця села Плисків Миколу Гутого, який віддав своє життя за свободу і незалежність України, за мирне життя кожного з нас.
Гутий Микола Вікторович народився 22 червня 1981 року в селі Плисків. В 1998 році закінчив Плисківську середню школу. Далі навчався в Козятинському професійному училищі №17 за спеціальністю «Сигналізація центрального блокування». Після закінчення училища працював у м. Київ на станції технічного обслуговування. В 1999 році був призваний на військову службу до Національної гвардії за спеціальністю зв`язківець. У 2002 році одружився.
Був приватним підприємцем.
З 2014 по 2017 рр. працював в ФГ «Ланецького». З 2017 по 2022 рр. -слюсарем в м. Київ. З 2 березня 2022 року був мобілізований.
Микола 2 березня минулого року взяв до рук зброю та щодня плече-в-плече з побратими наближав Перемогу. Він боровся з ворогом та мріяв, щоб його мама, сестра, діти, дружина, односельці та всі українці жили під мирним небом, реалізовували задумане, розбудовували громаду і країну та своєю працею робили їх кращими. Але страшна війна не дала мріям Миколи здійснитися. Загинув Микола Вікторович 7 березня 2023 року в населеному пункті Невельське Донецької області.
Справжній патріот, вірний захисник України. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті, а його ім’я навіки буде взірцем мужності, патріотизму та незламності.
Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого.

9 березня 2023 року, у с. Новофастів попрощалися та провели в останню дорогу нашого Захисника Герасюка Миколу Леонідовича, який віддав найцінніше – своє життя, за свободу і незалежність нашої держави. Молодий та мужній воїн показав приклад справжнього патріота, приклад хоробрості і відваги. Він чесно і до кінця виконував свій обов’язок воїна і громадянина.
Герасюк Микола Леонідович народився 8 серпня 1983 року в с.Новофастів Погребищенського району Вінницької області. З 1990 р. по 2000 рік навчався в Новофастівській середній школі. Після закінчення школи вступив у Зозівське СПТУ – 33, в якому отримав спеціальність тракториста. Потім вступив до лав Збройних Сил України. Після повернення зі служби розпочав трудову діяльність в ТОВ ПК «Зоря Поділля». До повномасштабного вторгнення працював у м.Вінниця на пилорамі Берлінек. Коли настав час захищати свою державу у 2014 році, - зробив це без вагань. Був учасником АТО, ООС 2014/2015 рр., 2018/2019 рр., а після повномасштабного вторгнення росії на нашу землю. Микола знову у 2022 році став на захист рідної землі. Загинув під час виконання бойового завдання 4 березня 2023 року біля населеного пункту Старі Шепелиці Вижгородського району, Київської області.
У лиху годину лютої війни з росією Микола віддав своє життя за рідну землю, український народ. Світла пам'ять про Героя буде вічно жити в широких пшеничних полях, в синьому небі, в тихих водах річок. Україна вистоїть, стане ще сильнішою та в кожному ударі серця українця житиме вічна пам'ять про страшні події війни і її Героїв.
Світлих і легких хмаринок тобі, Воїне України! Дякуємо тобі, Герою!.. Пам’ять про тебе житиме вічно!

6 березня 2023 року в останню дорогу усім селом та громадою проводжали воїна Шоломіцького Дмитра Івановича, який героїчно загинув в районі м.Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області 1 березня 2023 року.
Ми прощаємося з Героєм Шоломіцьким Дмитром Івановичем, який народився 6 квітня 1987 року в с.Черемошне Погребищенського району Вінницької області. В 1994 році пішов до першого класу Черемошненської школи. Середню освіту здобув у Степанківській школі, яку закінчив у 2002 році. Далі закінчив Погребищенське ВПУ-42, отримавши спеціальності газоелектрозварювальника та водія категорії «С». З 2005 року розпочав трудову діяльність в ТОВ «Хлібодар» с. Черемошне, де спочатку працював різноробочим, а потім –охоронцем. Дмитро 22 березня минулого року взяв до рук зброю та щодня плече-в-плече з побратимами наближав Перемогу.
Він боровся з ворогом та мріяв, щоб його доня, односельці та всі українці жили під мирним небом і реалізовували задумане, розбудовували громаду, країну та своєю працею робили їх кращими. Та, на жаль, повернувся, щоб навіки полягти у рідній землі. Бракує слів, щоб передати душевний біль. Висловлюю щирі співчуття рідним Дмитра Івановича. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України

3 березня 2023 року в с. Розкопане відбулося прощання з нашим земляком, патріотом та Героєм, воїном-водієм Віктором Віталійовичем Медловським, який загинув у бою з російським агресором за право жити під прапором України.
Віктор Віталійович Медловський народився 12 серпня 2003 року в селі Розкопане Погребищенського району Вінницької області. Навчався у Розкопанській школі. Далі поступив та у 2021 році успішно закінчив Центр професійно-технічної освіти м. Вінниці за спеціальністю «Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр». З вересня 2021 року пішов добровольцем до Лав Збройних Сил України, де служив у ремонтній бригаді при військовій частині. Потім Віктор був направлений на передову і при виконанні бойового завдання героїчно загинув 26 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Невельське Донецької області.
Дякуючи таким захисникам, як Віктор Віталійович, сьогодні всі ми маємо надію на перемогу і на майбутнє. Вічна пам'ять і шана нашому Герою. Спочивай з Богом, Воїне! Слава Україні! Героям Слава!

24 лютого 2023 року, у Погребищенській територіальній громаді провели в останню путь ще одного славного сина, ще одного Героя – Олександра Борисовича ПОЛІЩУКА (27.01.1983 - 13.02.2023 рр.), жителя селища Погребище Друге, який на посаді стрільця-санітара десантно- штурмового взводу відважно боронив суверенітет і територіальну цілісність Батьківщини на Сході України.
Олександр народився 27 січня 1983 року в селі Копистирин Шаргородського району Вінницької області. Згодом сім`я переїхала на проживання в селище Погребище Друге, де з 1989 року Саша почав навчатися в місцевій школі. Після закінчення «десятирічки», закінчив Зозівське профтехучилище за фахом «автомеханік». Розпочав свою трудову діяльність на Київському вагоноремонтному заводі. Згодом працював різноробочим на будівництві. 5 жовтня 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та побратимам Героя України. Схиляємо голови та шануємо кожного, хто поклав своє життя за свободу і любов до рідної землі.
Вічна пам’ять Герою, Захиснику України.

БАШНЯК Олександр Леонідович народився 24 січня 1973 року в селі Новофастів Погребищенського району Вінницької області. З 1980 по 1990 рік навчався в Новофастівській середній школі. Після закінчення школи вступив в Зозівське СПТУ-33, в якому навчався з 1990 по 1991 рік і здобув професію водія. Для батьків був незамінним помічником по господарству. З 1991 по 1993 роки проходив строкову військову службу у Збройних силах України. Після повернення працював водієм в колгоспі. Олександр Башняк - учасник АТО в 2015/2016 рр. Повномасштабне вторгнення росії змінило все і Олександр, без вагань, з 25 лютого 2022 року пішов захищати рідну землю. Служив у 59 мотопіхотній бригаді ім. Якова Гандзюка.
Загинув 18 лютого 2023 р. в бою під населеним пунктом Первомайське Донецької області. 
Він захищав нас. Він не боявся. Він загинув за нас. У наших серцях, у нашій пам’яті він навічно залишиться незламним Героєм, відданим сином своєї родини, безстрашним воїном України. Герої не вмирають! Вічна слава Олександру Леонідовичу

10 лютого 2023 року у с.Андрушівка Погребищенської територіальної громади провели в останню путь мужнього Захисника, 27- річного земляка ГОНЧАРУКА Андрія Костянтиновича, який героїчно загинув 3 січня 2023 року при виконанні бойового завдання з відсічі і стримування збройної агресії росії під час стрілецького бою та артилерійського обстрілу у місті Соледар Донецької області.
Гончарук Андрій Костянтинович народився 11 грудня 1995 року в с.Андрушівка Погребищенського району Вінницької області. У 2002 році пішов до 1 класу Андрушівської школи, яку закінчив у 2011 році. Після її закінчення вступив до Вінницького ПТУ №2, яке закінчив у 2014 році за спеціальністю «слюсар-ремонтник, слюсар з ремонту автомобілів». У 2016 – 2017 роках проходив строкову військову службу в Збройних Силах України на посаді стрільця прикордонної служби. До повномасштабного вторгнення рашистів в Україну Андрій їздив на заробітки у місто Київ. З 26 лютого 2022 року за мобілізацією в числі перших відбув на захист Батьківщини.
Не забудемо! Не пробачимо! Світла пам‘ять Герою! Герої не вмирають. Їх просто немає поряд.

20 лютого 2023 року у с.Надросся Погребищенської територіальної громади провели в останню путь мужнього Захисника ТКАЧУКА Олексія Володимировича, який героїчно загинув 16 лютого 2023 року при виконанні бойового завдання в районі міста н.п.Первомайське Донецької області.
У планах Олексія було створити сім’ю, він мав би стати батьком, мав би жити довго і щасливо, на радість рідним, на благо краю і України. Але у боротьбі із загарбниками Олексій віддав своє молоде життя, щоб мирно і щасливо жилося іншим, щоб рідну землю не шматували загарбники.
Ткачук Олексій Володимирович народився 15 квітня 1988 року в с.Чапаєвка - тепер Надроссся, Погребищенського району Вінницької області.
Навчався у Булаївській школі І-ІІ ступенів, а потім-у Ординецькій, яку закінчив у 2005 році. Далі поступив та успішно закінчив Погребищенське ВПУ-42 за спеціальністю «газоелектрозварювальник». З 2006 року був призваний до лав Збройних Сил України. Після звільнення в запас, з 2008 року, працював на «цукровому заводі» у м.Погребище. Згодом перейшов працювати газоелектрозварювальником на контейнерний завод селища Погребище Друге. Після закриття заводу працював на різних роботах. Повномасштабне вторгнення росії змінило все і Олексій, без вагань, пішов захищати рідну землю. Клята війна відібрала найдорожче – молоде життя. 
Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
У Олексія залишились батьки, брат, сестра. З великою скорботою Погребищенська громада розділяє біль втрати. Це важка втрата для нашої громади, для Збройних Сил України. Проклята війна забирала досвідченого і безстрашного воїна, який мужньо відстоював в бою до останнього подиху кожен клаптик рідної землі, забрала молодого хлопця, якому лише жити, розбудовувати свій край, ростити дітей.
Спочивай з миром, Герою! Вічна пам’ять Захиснику України.

Мешканці Погребищенської громади 23 січня 2023 року, приклонивши коліно, квітами провели тіло воїна-Героя, ОСТРОВСЬКОГО Богдана Костянтиновича, учасника АТО 2015/2016рр., який 19 січня 2023 року в районі м. Соледар Бахмутського району Донецької області героїчно загинув під час стрілецького бою з рашистськими загарбниками.
Кортеж призупинився біля будинку в с.Дзюньків, де народився і виріс воїн-Герой.
З ним попрощалися односельці. Далі колона вирушила в с.Сиваківці Турбівської громади, де проживав Богдан Островський з родиною.
Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким. З великою скорботою поділяємо біль втрати. Вічна пам’ять воїну-захиснику!

30 січня 2023 року у с.Левківка Погребищенської територіальної громади провели в останню путь мужнього Захисника, 34 - річного земляка ТКАЧУКА Олександра Сергійовича, який загинув у бою за незалежність України з російським окупантом 23 січня 2023 року під час виконання службових обов’язків біля населеного пункту Бахмут Донецької області.
Ткачук Олександр Сергійович народився 30 листопада 1988 року в с.Левківка Погребищенського району Вінницької області. Навчався у Левківській школі І-ІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році. Далі закінчив Вінницький коледж будівництва та архітектури. Останнім часом працював торговим представником однієї з торговельних фірм м.Вінниці. З перших днів повномасштабного вторгнення без вагань пішов захищати рідну землю.
На жаль, війна забирає кращих… Наш обов‘язок – пам‘ятати своїх Героїв і жити з гідністю, щоб не осквернити їхню святу жертву в ім’я України негідними думкою, словом чи вчинком.
Спи спокійно, Солдате. Ніколи не забудемо…

В м. Погребище провели в останню путь ОЛІЙНИКА Сергія Васильовича,12.06.1964р.н., головного сержанта, командира зенітного артилерійського відділення, який героїчно загинув в південно-східному районі міста Бахмут Донецької області.
Олійник Сергій Васильович народився 12 червня 1964 року в с.Мончин. Після переїзду батьків у м. Погребище навчався у Погребищенській середній школі №2. Після її закінчення вступив до Київського СПТУ №25, яке закінчив у 1982 році за спеціальностю «Столяр». З 1982 по 1984 рік проходив строкову військову службу в танкових військах. У 1985-1988 роках працював експедитором по розвозці хлібобулочних виробів. З 1989 по 2003 рік був працівником млину в колгоспі ім. М.Грушевського с.Павлівка. Далі по 2009 рік – сезонний робітник на цукрозаводі ТОВ «Новофастівське».З 2012 по 2016 рр. був робітником комплексного обслуговування людей похилого віку в Погребищенському територіальному центрі соціального обслуговування.
У воїна залишилась мати Ксенія Олексіївна, дружина Валентина Петрівна, син Олександр, дочка Марина, онуки Анастасія і Дарина.
Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти родини героїв. У ці гіркі хвилини Погребищенська громада щиро поділяє горе сімей загиблих та схиляє голови в глибокій скорботі. Пам'ять про Сергія Васильовича житиме в наших серцях! Вічна пам’ять і вічна Слава Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну!

7 січня 2023 року у с.Ординці Погребищенської територіальної громади провели в останню путь мужнього Захисника, 33-ти річного земляка ОЛЕКСІЄНКА Миколу Васильовича, який загинув у бою за незалежність України з російським окупантом 30 грудня 2022 року під час виконання службових обов’язків біля н.п. Веселе Покровського району Донецької області.
Олексієнко Микола Васильович народився 15 жовтня 1989 року в с.Ординці Погребищенського району Вінницької області. У 1996 році пішов до 1 класу Ординецької школи, яку закінчив у 2007 році. Далі з успіхом закінчив Університет сучасних знань «Україна». Останнім часом працював адміністратором на одному з підприємств м.Вінниці. Має двох синів та дочку. На початку березня без вагань пішов захищати рідну землю.
Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
Спи спокійно, Солдате. Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться в наших серцях.
Вічна пам’ять захиснику України!
Ніколи не забудемо…

В с.Новофастів провели в останню путь ЧУПІНА Олександра Анатолійовича, 29.09.1986 р.н., який помер 28.12. 2022 року в КП «Дніпропетровська обласна клінічна ім.І.І.Мечнікова» після важкого поранення, отриманого 23.12.2022 року внаслідок виконання бойових завдань захищаючи Україну від російських окупантів в складі десантно-штурмової роти біля н.п.Красногорівка Донецької області.
Олександр Анатолійович народився 29 вересня 1986 року у місті Лебедин Сумської області. Згодом сім`я переїхала у с.Новофастів, де з 1993 по 2003 рік навчався у Новофастівській середній школі.
У 2006 році закінчив Київський професійно-енергетичний ліцей. Певний час працював електрозварювальником у ТОВ ПК «Зоря Поділля». Для всіх знайомих, друзів односельців Олександр Запам'ятався добрим, чуйним.
У воїна залишилась мати Людмила Анатоліївна, брат Михайло, сестри Інна та Наталя.
Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти родини героїв. У ці гіркі хвилини Погребищенська громада щиро поділяє горе сімей загиблих та схиляє голови в глибокій скорботі. Пам'ять про та Олександра Анатолійовича житиме в наших серцях! Вічна пам’ять і вічна Слава Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну!

Мешканці Погребищенської громади 23 грудня 2022 року провели в останній земний шлях воїна-Героя, ТИЩУКА Олега Миколайовича, уродженця с.Андрушівка, жителя с.Гопчиця, який отримав смертельне поранення внаслідок виконання бойових завдань в районі м. Бахмут Донецької області та відійшов у вічність 13 грудня 2022 року в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім.І.Мечнікова.
Олег Миколайович народився 9 травня 1973 року в с.Андрушівка. Закінчив тут школу та вступив до Уманського ПТУ, де отримав спеціальність електрозварювальника. У 1991 - 92 роках проходив строкову військову службу в Збройних Силах України, які почали створюватись. Працював у СТОВ «Зоря» с.Андрушівка в будівельній бригаді, на Погребищенському контейнерному заводі. У 2010 році родина переїхала в с.Гопчиця. Олег працював електриком на місцевому консервному підприємстві. З 2015 року у місцевому інтернетпровайдері був інженером з монтажу комунікаційного обладнання.
У цей скорботний для усіх нас день висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Олега, який до останніх хвилин свого життя залишався вірним своїй присязі та українському народу.
Світла пам'ять і вічна слава Героям, які поклали своє життя на вівтар Батьківщини!

17 грудня 2022 року мешканці м.Погребище провели в останню путь мужнього Захисника, 45-ти річного земляка АВРАМЧУКА Віталія Миколайовича, який 3 вересня 2022 року загинув, виконуючи бойові завдання при наступі в напрямі н.п. Сухий Ставок Херсонської області внаслідок обстрілів артилерії рашистських загарбників.
Віталій Миколайович народився 24 листопада 1977 року в с.Павлівка. Після переїзду сім`ї в Ліщинці, закінчив тут школу та вступив до Тульчинського технікуму, де у 1996 році одержав професію лікар-ветеринар. Працював в Ліщинцях на посаді ветеринара. З листопада 1996 року по травень 1998 року проходив строкову військову службу в м.Києві. Працював на різних посадах в с.Ліщинці, м.Погребище-цукровому заводі, Погребищенській центральній лікарні, газовому господарстві.
Віталій був справжнім патріотом. Він вірно служив народові України. 3 вересня він пішов у Вічність так, як йдуть усі справжні Воїни, Герої - під час бою…
Таким він назавжди залишиться у нашій пам'яті.
Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким. З великою скорботою поділяємо біль втрати. Вічна пам’ять воїну-Захиснику!

8 грудня 2022 року в селищі Погребище Друге рідні, односельці, священнослужителі, військовослужбовці, керівництво громади, побратими, друзі прощалися з відважним воїном, учасником АТО/ООС 2015-2016 рр., уродженцем с.Надросся Чернишом Анатолієм Михайловичем, який передчасно, на 52-му році життя, відійшов у вічність (не витримало серце) 1 грудня 2022 року, перебуваючи в зоні бойових під Бахмутом.
Анатолій народився 7 серпня 1970 року в селі Чапаєвка (тепер Надросся), навчався в Булаївській та Степанківській школах, відслужив свого часу в радянській армії. З 1990 року працював електрозварювальником на контейнерному заводі в селищі Погребище Друге, місцевих сільгоспгосподарствах в с.Надросся та с. Ординці. В 2015-2016 рр. він без вагань захищав рідну землю на Сході України в зоні АТО. Після повномасштабного вторгнення росії, з 25 лютого 2022 року він знову став на захист України і віддав найцінніше - своє життя за нас, за український народ.
Герої не вмирають. Їх просто немає поряд. Вони назавжди залишаються у пам'яті кожного. Їх імена вже викарбувані в історії України, бо вони віддали своє життя за волю Батьківщини.
Вічна пам'ять захиснику!!!

14 грудня 2022 року, у Погребищенській громаді провели в останню путь мужнього воїна - Героя ШЕЛЕСТА Романа Павловича, який загинув 8 травня 2022 року під час бойових дій на півдні України.
Війна забирає навіки синів і доньок нашої країни, нашого краю: мужніх, сміливих, нескорених.
Роман народився в с.Круподеринці 24 травня 1972 року в багатодітній сім`ї. Навчався в Круподеринецькій школі та Погребищенській школі-інтернат. З 1990 по 1992 рік проходив строкову військову службу. Після демобілізації, працював в колгоспі у с.Саражинці, а після їх ліквідації почав сам займатися фермерством.
Війна забирає хліборобів, таких як наш Роман, який займався вирощуванням хліба і не вагаючись ще у 2015-2016 рр. пішов боронити рідну землю від ворога.
Світла пам'ять і вічна слава Захисникові, який поклав своє життя на вівтар Батьківщини!

Прощались із 24-річним воїном-Героєм у рідному селі Павлівка 19 листопада 2022 року. ЧАГІН Віктор Анатолійович народився у 1998 році. З 2004 року навчався у Павлівській школі, після чого вступив на навчання до Вінницького фахового коледжу Національного університету харчових технологій, де у 2017 році одержав професію техніка-технолога. З травня 2018 по грудень 2019 року проходив строкову військову службу в ЗСУ. До початку війни працював у ряді фірм в м.Київ.
Як тільки почалася агресія, Віктор в числі перших мешканців села став до лав територіальної оборони, а з 11 квітня 2022 року пішов безстрашно боронити рідну землю від рашистської нечисті. На посаді стрільця-санітара механізованого відділення в/ч 0666 30 серпня 2022 року загинув поблизу н.п.Таврійське Херсонського району Херсонської області.
Він був справжнім патріотом, який вірно служив народові України. Та, на жаль, 30 серпня пішов у Вічність… Пішов так, як йдуть усі справжні Воїни, Герої - під час бою…
Таким він назавжди залишиться у нашій пам'яті.
Вічна пам'ять захиснику! Герої не вмирають!

18 листопада, у с. Педоси провели в останню путь Героя- воїна Віктора Володимировича Конопелька.
Віктор в числі перших пішов захищати незалежність нашої країни, безстрашно боронити рідну землю від рашистської нечисті. На посаді стрільця-помічника гранатометника механізованого відділення в/ч А0666 нищив загарбників в зоні бойових дій з 26 лютого 2022 року. 19 жовтня 2022 року поблизу н.п.Нова Кам’янка Бериславського району Херсонської області наш земляк героїчно загинув.
Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України.
У Віктора залишились мама Ганна Григорівна, сестра Ольга, брат Олег, який також воїн ЗСУ, та брат Андрій.
У цей скорботний для усіх нас день висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Віктора, який до останніх хвилин свого життя залишався вірним своїй присязі та українському народу.
Вічна пам'ять захиснику! Герої не вмирають!

З перших днів війни Роман пішов захищати незалежність нашої країни, аби мир та спокій був у оселях мільйонів українців. На посаді стрільця відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону в/ч А1619 нищив загарбників в зоні бойових дій з травня 2022 року. 9 листопада 2022 року поблизу н.п. Любомирівка Миколаївської області наш земляк героїчно загинув, підірвавшись на міні.
Поховали земляка-Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України. У Романа залишились мама, брат, дружина та донька.
У цей скорботний для усіх нас день висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Романа Жеребця. Спочивай з миром, Герою! Вічна пам’ять Захиснику України.

10 листопада, в м.Києві відбувся чин похорону загиблого Героя-земляка Петра Дмитровича Слободяна, 4.07.1978 р.н.
Уродженець с.Бабинці, мешканець м.Київ Петро Слободян загинув 4.11.2022 року, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України у Донецькій області в результаті артилерійського обстрілу рашистськими окупантами наших позицій.
У героя залишились мама в с.Бабинці, дружина та двоє дітей, які проживають у м.Києві.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя, який віддав життя за Україну. Щиро співчуваємо рідним і близьким. Вічна пам'ять Герою!

9 жовтня 2022 року, у Погребищенській територіальній громаді провели в останню путь ще одного славного сина, ще одного Героя - Кузьмінця Сергія Леонідовича (08.05.1965 - 5.10.2022 рр.), жителя с. Плисків, який був призваний на військову службу по мобілізації 11 квітня 2022 року та на посаді командира стрілецького відділення відважно боронив неньку Україну.
Сергій народився у Плискові. Тут закінчив школу. У 1983 - 85 рр. відбув строкову військову службу. Звільнився в запас у званні сержанта, мав подяки за відмінне виконання військових обов’язків. Після звільнення в запас працював у лісництві, сільському господарстві. Зарекомендував себе хорошою, чуйною людиною, добрим господарем, батьком. У 2020 році доля його закинула на заробітки до Чехії. Після рашистського вторгнення Сергій Леонідович не сховався за кордоном, а повернувся додому та пішов по мобілізації захищати рідну землю. Він мужньо і хоробро боронив Україну до останнього подиху.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та побратимам Героя України. Схиляємо голови та шануємо кожного, хто поклав своє життя за свободу і любов до рідної землі.
Вічна пам’ять Герою, Захиснику України.