Школа…Як багато значить для мене це слово!
Це – усмішки щирі й щоденні розмови.
Це – друзі найкращі, веселі й привітні
Таких і не знайдеш ніде  більше в світі!

Це – мої вчителі мудрі та милі
Гарні, привітні  й справедливі.
Дякую Їм за знання та поради
Натомість бажаю здоров’я й наснаги.

Я хочу з 100-літтям тебе привітати
Лише процвітання тобі побажати,
Щоб слава лунала хороша повсюди
І завжди тобою пишалися люди!

Попюк Ольга, учениця 6-А класу

Для кожного з нас школа - це другий дім.

Школа дає нам опору, дарує тепло і радість. Щоранку ми поспішаємо у свій світлий клас, де теплою посмішкою зустрічає нас вчителька.

Школа - це головний ступінь у нашому житті. Вона формує характер, вчить нас правильно ставитись до навколишнього світу. У школі ми знаходимо перших справжніх друзів і перше кохання.

Школа - це те місце, де ми переживаємо перші радощі перемог і намагаємося приховувати гіркі сльози поразок. Школа вчить нас долати труднощі та не зупинятися на досягнутому. У ній проходить безліч заходів - інтелектуальних, спортивних та розважальних, які роблять нас дружними, згуртованими.

Ми завжди будемо пам'ятати безтурботні шкільні роки, наш шкільний будинок, наших вчителів і однокласників, які стали для нас рідними людьми.

У цьому році наша школа відзначає свій 100-річний ювілей. Я пишаюся тим,  що  я - учень  школи № 2, яка має  свою історію і традиції.

Я впевнена, що світла пам'ять про школу, шкільні роки буде підтримувати мене, допомагати долати труднощі, що вічно вона буде частинкою моєї душі, символом благополуччя та щастя.

Особлива мить настає у нашому шкільному житті: ми отримаємо путівку в доросле життя. Вірю, що завжди будемо  згадувати школу – свою другу домівку, місце, куди нас ще маленькими привели батьки і де наші вчителі допомогли розправити крила й стати дорослими. Впродовж 11 років у стінах нашої школи ми навчались, зростали, мужніли, усвідомлювали почуття відповідальності, ставали справжніми громадянами та патріотами України. І нехай не турбується школа:  ми гідно пройдемо життєвою стежиною, хоч якою складною вона не буде. Школа – рідний дім. У ній пройшло наше дитинство. Саме тут формується наш світогляд, наша свідомість. У цьому храмі знань панує підтримка, взаєморозуміння, злагода. Спогади про щасливі дитячі роки, про мудрих учителів ми будемо берегти, як найдорожчий скарб.

Одинадцятикласники

Пройшли роки, десятиліття. А ти, школо, така рідна й близька. Сьогодні твої коридори ніби ширші, а класи – світліші. Тут і новий інтер’єр, і дух новітніх технологій, і комп’ютерні класи, і бібліотека з читацьким залом, і спортивні майданчики.

Все найголовніше в житті людини починається зі школи. Яким ти будеш у шкільні роки, таким і станеш у дорослому житті. Для мене школа – це другий дім. Саме тут ми спілкуємось, вчимося, дорослішаємо.

Новіцька Віка, учениця 8 – Б класу

Школо моя, радість моя, невпізнанною зробили тебе роки… та все ж ти така рідна, дорога. Бо ти – колиска, ти – гавань, ти – рідний дім…

Ювілей школи – це не тільки історична віха, але й своєрідна межа, що дає можливість оцінити пройдений шлях, згадати добрим словом тих, хто присвятив своє життя, свій педагогічний талант рідній школі, і, звичайно, з’ясувати плани на майбутнє.

Школа – це дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь, це діти…обдаровані, талановиті, працелюбні.

Наша школа має як багате минуле, творче сучасне, так і широкі перспективи розвитку в майбутнє.

У грудні славну дату свого народження відзначає комунальний заклад «Погребищенська ЗОШ №2 Погребищенської районної ради Вінницької області».

Ювілей школи – це ювілей кожного з нас

Погребищенська середня школа №3 організована в 1920 році в будинку акціонерного товариства цукровиків Б.Крачкевича. У 1927 р. була створена фабрично-заводська семилітка, а в 1934 р. школа  реорганізована в середню, завідувачем якої був Лисак.

У 1936 році директором був Нікітюк О.Н., і заклад  був перейменований в зразковий  як опорна школа в Погребищенську районі.

До початку Великої Вітчизняної війни школа зробила чотири випуски і дала країні більш як 200 чол. з середньою освітою, які влилися в трудову сім’ю народу.

У 1945 – 47 рр. директором школи був Ільчук М.М. А в 1950 році директором школи стає Рудюк Г.Г. З березня 1950 року школа стала десятирічкою. У 1963 р. школу  частково реорганізовано у восьмирічку, а 9-10 класи – переведені в школу №1.

У 1961 – 63 роках директором працювала Бондаренко І. В.  У 1963 році директором школи стає Гарнага М.П. У 1966 році директором школи став Калінський Ю. І. 1967 рік – перший випуск восьмирічної школи. У 1969 р. – директор Василенко П.О., а з 1980р. – Гнатюк О.М. У 1985 навчальному році колектив нашої школи було занесено на районну Дошку пошани.У школі працювало п’ять ветеранів праці: Рожевський А.С., Кирилюк Г.А., Франчук Ж.Б., Луценко К.Я., Ковганич Г.А.,  Богонська Г.Є., Любарська Я.Я. – відмінник Народної освіти. У 1989 році розпочалось будівництво нової школи. У 1992р. школа перейшла на 5-денну форму навчання, а в 1993 році Погребищенська неповна школа №3 була реорганізована в середню школу №3.  У 1996 році стала школою №2.

У 1995 р. Святий Миколай подарував учням нове приміщення школи.

З 2016 року  Погребищенську ЗОШ № 2 очолює Коротун П.В.

Наша школа – це сім’я, у якої радощі й невдачі – навпіл. Це уроки й свята, олімпіади й конкурси, вечори й екскурсії, це мандрівки, бо, як казав Ж-Ж. Дантон: «Після хліба найважливіше для народу – школа ».

Дорогі учні, вчителі, батьки, випускники, шановні ветерани!

Від імені адміністрації школи дозвольте привітати Вас із ювілеєм - 100 річчям з часу заснування нашого навчального закладу.

Це не звичайний ювілей, а ювілей домівки багатьох поколінь. Одні навчали -інші навчались.

А дехто спочатку навчався сам, а згодом навчав наступні покоління. І так за днями дні, за роками роки, за десятиріччями десятиріччя.

У нашій школі завжди трудяться мудрі, добрі, милосердні душею педагоги, які вміють  навчати дітей, їх любити, пробачати, терпляче чекати. Це педагоги,  які щодня переступають її поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного, й ті, кого вже немає серед нас, але завжди живуть вони в пам’яті учнів та колег. І вчителі - пенсіонери, для яких найвища нагорода в житті – успіхи колишніх вихованців, їхні щирі слова подяки.

Зі стін школи вийшли сотні талановитих випускників, які, можливо, не всі стали дуже відомими, але немає сумніву в тому, що вони стали добрими, духовно багатими людьми, понесли у світ посіяні в стінах школи в їхні душі зерна любові.

Я вдячний нашим учням за їхню працю, за усмішки, за політ думок і почуттів, за те, що разом з ними щомиті відкриваєш щось нове в собі. У кожній нашій дитині світить сонце, вони всі в нас – талановиті, ерудовані, всебічно розвинуті, демократичні й сучасні.

Окрема подяка випускникам, котрі своїми  справами прославляють рідну школу на теренах країни та за її межами.

Спасибі колегам-учителям за відданість нашій загальній справі, за любов до своєї професії. Низькій уклін учителям-ветеранам праці,  які  нині перебувають на заслуженому відпочинку. Праця кожного з них – це золоті сторінки історії нашої школи.

Дякую всім технічним працівникам – їхній щоденний внесок у життєдіяльність закладу важко переоцінити.

Велике спасибі батькам! Тісний зв’язок з ними, щире спілкування дають нам можливість ефективно вирішувати питання навчання й виховання дітей.

Хочу висловити слова подяки районній державній  адміністрації, міській владі, відділу освіти  за взаєморозуміння та підтримку, представникам громадськості - за довіру й повагу. 

Шановні друзі! Усім вам, щиро бажаю, невпинного руху вперед, успішного здійснення всіх планів та задумів,  міцного здоров’я, оптимізму, любові та добра, натхнення та віри. Щоб життя було світлим і радісним, як цей святковий день, а дружні привітання додали життєвої наснаги. Нехай людська шана буде подякою вам за плідну працю, чуйність, уміння творити добро.                                        

З ювілеєм Вас усіх, дорогі друзі! Низький уклін тобі, наша рідна школо!

З повагою  директор школи Коротун П.В.

З давніх-давен скарбницею духовного багатства, що поєднує минуле, сучасне і майбутнє, є книга. А вчасно прочитана книга – величезна удача. Вона здатна змінити життя, бути кращим другом і наставником. Тож недарма в народі кажуть, що людина перестає мислити, коли перестає читати.

Пам’ятки людської думки накопичувалися саме в бібліотеці упродовж багатьох століть.