Друк

Імпресіонізм чужої закоханості

Автор: Микола Олександрович.

 Сучок Світлана

Стукіт вагонів. Шалений потяг розриває повітря і лишає його позаду себе. Летить вперед.

Того крику і стогону не чути всередині. Вона сидить на червоному сидінні, обпершись на холодну стінку. Руки її ковзають по зовсім гладкій поверхні, очі намагаються вловити ще не прочитаний рядок, думки плутаються від дивної порожнечі. Самотнє серце. Душа рветься назовні, чорняве волосся неслухняно хвилюється, вкриваючи чоло. Зимно... Лише в душі. У вагоні тепло, душно.

Він сидить з того ж боку. Але через стіну. Тепло торкається до нього. Його серце б'ється сильніше, кров пульсує, на зап'ясті все частіше видніється червонувата судина. Він прислухається: вагон стукає, десь далі чути приглушені голоси, чиїсь незрозумілі слова, тихий шелест. Шелест її книги, шелест її серця – ледь чутний, спокійний, ніжно-блакитний. Ш-ш-ш-ш.

Вагони зупиняються. Потяг торкається залізних рейс, сіруватий дим вкриває його пеленою. Стоп.

Роздалася луна. Непривітні залізничні платформи зустрічають їх. Вона виходить. Він кудись впевнено поспішає. Серце не звертає на неї уваги. Вона залишилась далеко позаду. Сторонні люди. Дощ.

В них одна дорога. Вже не так волого. Крізь сніжний холод визирає сонце. Зустрілися поглядами. Губи мовчали, говорили серця.

Увечері вони сиділи разом на ліжку. По один бік, за руки. Мовчали. Вона щаслива. Ненадовго. Його погляди проводжали не її. Кінець. Вона далеко, ховає очі, блукає на самоті, між ними стіна.

А полюси притягуються, його рука все частіше обіймає її, його обличчя все частіше торкається її шиї, мовчки. Серця стукають, б'ються, їх не розуміють. Наплювати. Наплювати на них, на інших, це їхнє почуття. Лише їхнє.

Не пара. Він не для неї. Людські блискавки заходять у її серце. Наплювати!

Назад. Вагони зупиняються перед нею. Уже разом. Його руки обіймають її. Ні, він ніколи її не відпустить. Смугле обличчя зливається в єдине з нею, відтіняючи її світліше чоло. Його чорні очі пронизують її душу і серце стискається: «Я тебе більше не побачу...»

Єдине ціле. Вона і він. І все. Гарячий поцілунок. Він пішов.

А у вікні залишилась одна, вона. І потяг рушив, злетів, як поцілунок з її губів. Останній. Вона це відчуває. Сльоза замерзла. Знову стало зимно... Ш-ш-ш-ш.

Він не дзвонив. Не обіцяв. Вона так сподівалась. Ні, вона забуде його, забуде. Серце ще не мовчить. Стукає сильніше, коли чує його ім'я. набирає номер. Гудки, гудки, абонент не доступний... Прощай.

Ще зустріч, то, певно, остання. Де ж він? Вона ховається, вимушено усміхається серед подруг і лише зараз його оцінює, між ними бар'єр. Вона уникає його, ігнорує гарячі погляди.

Ні, далі не втекти. Вони на самоті. І, може, біль ще щемить у її серці, але зовні це не примітно. Він щось говорить. Вона не слухає.

Повертаються до всіх. Вони лише друзі. Нічого більше. Губи говорять. Серця мовчать.

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Корисні посилання

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Університет менеджменту освіти
  • Комітет з питань науки та освіти
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • Академія педагогічних наук України
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Вінницький регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Пробне тестування онлайн
  • Укпаїнознавча гра Соняшник
  • Онландія - безпечна веб-країна
  • maluk
  • pochemuchka
  • samouchka
  • umnichka
  • online-bezpeka-logo
  • allforchildren
  • kangooroo
  • SOM
  • ostriv
  • parta lo
  • MAN