Друк

Зима

Автор: Микола Олександрович.

Джура Микола

Добіг до кінця грудень... Вже й січень наступив, а зима все ще була сама на себе не схожа: тепла, лагідна, милосердна. Спокійно й мирно бродили по подвір'ю кури, длубаючи щось у прибитій морозцем траві. Дехто з господарів підмітав у садибах, а хтось згрібав до купи неприбране осіннє сміття. І про якісь там зміни в погоді вже й думати не хотілося. Розслабилися й заспокоїлися. Так би й до весни...

Аж раптом замело, завіяло, захурделило. Сипонуло колючим снігом, дихнуло непривітним зловісним холодом. Зіщулилося все живе. Збентежені кури поховалися в курники, собаки – в будки, а для котів настав час перевірити любов своїх господарів. Декого з цих муркотливих улюбленців і надвір не випускають, тримають в теплі.

Стоять величаві туї. Високі й стрункі, їхні силуети чимось схожі на постаті людей, які засунули руки до кишень, щоб зігріти їх, і нахилилися вперед, увібравши голову в плечі. Вони ледь-ледь погойдуються від подиху вітру і ніби промовляють тужно: „Ой-йо-йой".

Не видно й не чути птахів. Навіть веселі зграйки пурхотливих шибеників-горобців і ті розпались, не витримали морозу. Один чи два з'являться на подвір'ї, схоплять щось поживне й відразу зникають.

Заходить сонце. Його світло холодне і якесь пусте. Зимно, морозно, незатишно. Здається, природа випробовує терпіння людей.

Та ось погляд зупиняється на оселях. І, о диво! Вони дихають, живуть, усміхаються. Із димарів стрімко й весело здіймаються в ясну морозну височінь стовпи сизого диму. З тим димом вириваються на волю найрізноманітніші запахи – тут млинців, а он там – смаженої риби, а ще далі пирогів, печені... Все це наповнює відчуттям спокою, затишку, гармонії.

На мальовничому пагорбі височить Вознесенська церква. Її видно звідусіль, куди не підеш. Сонячні промені, уже не холодні, а теплі й лагідні, магічним рожевим світлом торкаються куполу церкви, дзвіниці й разом з казковими глибокими тінями блукають схилами пагорба. Лине й котиться над цією неземною красою срібно-кришталевий дзвін. Хочеться стояти і слухати, стояти і слухати, а ще увібрати і запам'ятати всю цю красу кожною часточкою свого єства.

Покрита сніговою ковдрою земля, сиво-блакитна морозна далечінь, безмежна глибина неба – картина, гідна пензля великого майстра. Вона ніби звучить потужним мажорним акордом – вистоїмо, не здамося, переможемо!

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Корисні посилання

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Університет менеджменту освіти
  • Комітет з питань науки та освіти
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • Академія педагогічних наук України
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Вінницький регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Пробне тестування онлайн
  • Укпаїнознавча гра Соняшник
  • Онландія - безпечна веб-країна
  • maluk
  • pochemuchka
  • samouchka
  • umnichka
  • online-bezpeka-logo
  • allforchildren
  • kangooroo
  • SOM
  • ostriv
  • parta lo
  • MAN