Друк

Дивний сон

Автор: Микола Олександрович.

 Палій Альона

Магістраль. Починає смеркати, та потоки автомобілів не припиняються, здається, їх стає ще більше. Однак надворі, як не дивно, дуже тихо. Лише де-не-де чутно спів птахів. Але то не звичайний спів, що несе радість, то несамовитий крик, благання, якесь застереження. Вже зовсім темно, та невеличкі ліхтарики, до яких позліталась вся нечисть, освітлюють шлях. Всі кудись поспішають. Всі заклопотані своїми справами, однак ніхто не знає, чи вдасться їм повернутися додому, чи не обірветься через декілька хвилин їхнє життя? Однак я не можу заспокоїтись, мене щось тривожить. Якесь погане передчуття. Якийсь шум. Всі сигналять. Сильний удар. Гуркіт. Декілька машин зіткнулися на узбіччі. Серед пасажирів знайоме обличчя. Хто це? Хто це?..

12 листопада. Суботній ранок. На небі ні хмаринки. Промінчики сонця лагідно проникають крізь вікно, наповнюють кімнату світлом і теплими дотиками огортають все тіло. Зазвичай у такий день на душі стає спокійно. Але не сьогодні... Всю ніч мені снилися жахіття. Тільки починала засинати, як перед очима з'являлися страшні картинки. Ось знову прокинулась від жахів. Я так перелякалась. Та хто був у тій машині? Все таке розмите... Проте то був лише сон. А в нас реальне життя і реальні проблеми, які потребують вирішення.

О, вже час прокидатися. А я ще обіцяла подрузі піти з нею по крамницях, і потім знову в рок-кафе. Але як вийти з будинку непоміченою, адже я під домашнім арештом. Вчора пізно повернулась, не те щоб занадто, але батьки хвилювались, коли я зайшла до будинку. Тато зразу ж почав кричати. Я не витерпіла, гримнула дверима і побігла до кімнати. Однак чула, як він заборонив мені виходити з будинку, займатися музикою і спілкуватися з друзями. Я на нього дуже образилась і заявила, що не хочу його бачити. Звичайно, я погарячкувала, адже дуже його люблю, та він мене образив. Але годі про це. Я поспішаю. Мені вдалось непомітно вискочити із будинку, бо не дуже хотілось знову сваритись, але й миритися я не збиралась.

Ми з подругою весело провели час. Було пізно. Пора повертатись додому. Коли я зайшла в будинок, тата ще не було (він часто затримується на роботі, так як працює в лікарні і мріє, щоб його «маленька» донечка мала все). Тому я почала готувати вечерю. Раптом пролунав дзвінок. Я взяла трубку. Та ніхто не відповідав. Дивно... Я вирішила дочекатися тата. Але було вже пізно, а він не повертався, тому я лягла спати. Мені довго не вдавалось заснути, знову мучили жахіття.

13 листопада. Ранок. Все місто шоковане. Ніхто не очікував такого. Сторінки газет переповнені інформацією про вчорашнє. Заголовки буквально кричать про те, що сталось. Ніхто не може прийти до тями. 12 листопада о 20:00 в центрі міста сталась жахлива аварія, в якій загинуло 8 чоловік. Серед них хірург місцевої лікарні. На великій швидкості його автомобіль врізався у вантажівку, спричинивши велику аварію. Лікаря врятувати не вдалось. У нього в руках був телефон, який чоловік притискав до серця...

Тату, таточку! Не покидай мене. Що ж я без тебе робитиму? Таточку! Ми навіть не попрощались, я не встигла попросити в тебе вибачення. А я ж тебе так люблю. Тату, таточку!..

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Корисні посилання

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Університет менеджменту освіти
  • Комітет з питань науки та освіти
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • Академія педагогічних наук України
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Вінницький регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Пробне тестування онлайн
  • Укпаїнознавча гра Соняшник
  • Онландія - безпечна веб-країна
  • maluk
  • pochemuchka
  • samouchka
  • umnichka
  • online-bezpeka-logo
  • allforchildren
  • kangooroo
  • SOM
  • ostriv
  • parta lo
  • MAN