Методична проблема школи

Формування та розвиток життєвої компетентності учнів шляхом впровадження інноваційних технологій та сучасних методик в умовах школи культури здоров’я
Друк

Створення ситуації успіху на уроці математики

Автор: Микола Олександрович.

Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіху навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.

В. О. Сухомлинський

У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості», а В. О. Су¬хомлинський розвинув цей прийом у створеній ним «школі радощів». Результати діяльності цих педа¬гогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес сучас¬ної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати в дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні.

Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної на¬пруги виконавця справи, творця явища.

Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності дитини — це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає в суб'єкта після подолання своєї боязкості, невміння, незнан¬ня, психологічного ураження та інших видів труд¬нощів.

Слід зазначити, що інколи, переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емо¬ційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для подальшого руху дитини вгору щаблями розвит¬ку особистості. Заряд активного оптимізму, здобу¬тий у юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії.

Успіх, якщо його переживає учень неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації ду¬ховних сил.

Головна мета діяльності вчителя — створити ситу¬ацію успіху для розвитку особистості дитини, кож¬ному вихованцю дати можливість відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Завдання педагога — допомогти особистості дитини відчути радість від здолання труднощів, дати зро¬зуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. Успіх буде еквівален¬тним витраченим зусиллям.

Організація ситуації успіху розв'язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як по¬стійної риси характеру, ізольованості в групі, ліношів тощо. Коли педагог має справу в педа¬гогічній діяльності з такими учнями, починати тре¬ба із ситуації успіху: дати учню можливість пережи¬ти успіх, а потім здивуватися разом із ним психо¬логічній силі успішної діяльності в перетворенні особистості.

Діяльність учня є чинником розвитку його особис¬тості. Здійснюючи зусилля, він розвиває здібності, набуває досвіду і навичок. Проте чинником розвит¬ку особистості стає не стільки здійснення операцій під час розв'язування задач, скільки здобутий ре¬зультат, пережитий як досягнення, успіх. Відчуття успіху зміцнює впевненість у власних силах, про¬буджує почуття гідності, бажання рухатись уперед і взагалі — вчитися.

Центральне місце приділяється системам завдань, тому що вони служать основними засобами форму¬вання прийомів навчальної діяльності учнів із роз¬в'язання завдань.

У психології вправами називають багаторазове ви¬конання певних дій. Шляхом виконання учнями системи вправ формуються навички. Зрозуміло, що чим більше учень розвинутий і збагачений знання¬ми, тим менше вправ для формування навичок по¬трібно. Для слабких учнів потрібно збільшувати кількість тренувальних вправ на уроці. Виконуючи вправи одного типу, учні звикають застосовувати одну й ту ж саму формулу, не замислюючись над її змістом, створюється ілюзія засвоєння певного ма¬теріалу, що шкодить навчанню здібних учнів. Для таких учнів потрібно, щоб вправи не були однома¬нітними.

З одного боку, одноманітність вправ у навчанні ма¬тематики необхідна, а з іншого — вона призводить до зниження інтересу, уваги, до помилок, послаб¬лює активність розумової діяльності. Отже, для формування міцних навичок учнів необхідно збе¬регти одноманітність системи вправ, але з метою нейтралізації її негативних наслідків застосовувати принцип диференційованого навчання з урахуван¬ням психології математичних здібностей.

У сучасних умовах важливо усвідомити й прийняти принципову педагогічну установку — кожний учень може добровільно вибрати для себе рівень за¬своєння й звітності в результатах своєї навчальної праці. Не слід вирішувати за учня, який рівень за¬своєння відповідає його можливостям, але варто створити в класі такі умови, за яких досягнення об¬ов'язкового рівня буде реальним, а учні, здатні руха¬тися далі, будуть зацікавлені в цьому просуванні. Рівнева диференціація виражається в тому, що, на¬вчаючись в одному класі, за однією програмою і підручником, школярі можуть засвоювати матеріал на різних рівнях.

Перерахуємо умови, виконання яких необхідне для успішного й ефективного здійснення рівневої дифе¬ренціації:

1) виділені рівні засвоєння матеріалу, й у першу чергу обов'язкові результати навчання, повинні бути відкритими для учнів. Якщо мета відома й по¬сильна учневі, а її досягнення заохочується, то підліток прагне до її виконання, тобто формуються позитивні мотиви навчання, свідоме ставлення до навчальної роботи; можна залучити самооцінку учня до організації диференційованої роботи;

2) наявність певних «ножиць» між рівнем вимог і рівнем навчання. Рівень вимоги повинен бути в цілому істотно вищим, ніж обов'язковий рівень засвоєння матеріалу. Тобто рівнева диференціація здійснюється не за рахунок того, що одним учням дають менше, а іншим більше, а через те, що, про¬понуючи учням однаковий обсяг матеріалу, висува¬ють різні рівні вимог до його засвоєння. З огляду на це учень повинен мати підручник, у якому були б передбачені (і явно виділені) всі рівні засвоєння ма¬теріалу (у тому числі й мінімально обов'язкові);

3) у навчанні повинна бути забезпечена послідов¬ність у просуванні учня рівнями. Тобто не слід вису¬вати більш високі вимоги тим учням, які не досягли рівня обов'язкової підготовки, але при цьому не слід необґрунтовано затримувати інших на цьому етапі;

4) зміст контролю й оцінка повинні відбивати при¬йнятий рівневий підхід. Контроль повинен передба¬чати перевірку досягнення всіма учнями обов'яз-кових результатів навчання як державних вимог, а також доповнюватися перевіркою засвоєння ма¬теріалу на більш високих рівнях. При цьому досяг-нення обов'язкових результатів доцільно оцінювати «зараховано»—«не зараховано», для більш високих рівнів доцільно ввести відповідну шкалу оцінюван¬ня (наприклад, оцінка «9», «11»);

5) добровільність у виборі рівня засвоєння й звіт¬ності. Рівневу диференціацію можна організувати в різноманітних формах. Основний шлях здійснен¬ня диференціації навчання — формування мо¬більних груп учнів.

У навчальній діяльності проявляється широкий діа¬пазон індивідуальних особливостей. Існують різні класифікації, обумовлені тим, які показники бе-руться за основу для розподілу школярів на групи.

Наприклад, виділяють такі групи учнів:

1. Категорія учнів «надійні». Це школярі, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обо¬в'язків, активні. Ці діти звикли до самостійності, впевнені у собі. Основа їх надійності — у постійно¬му відчутті радості, що відбулася, радість їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. Вчитель якомо¬га менше втручається в роботу таких учнів.

2. Категорія «впевнені». Здібності таких учнів мо¬жуть бути і вищими, ніж у «надійних», але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйо¬му, злету змінюються розслабленням. Недоліками таких учнів є швидке звикання до успіхів, не пере¬ростання впевненості в самовпевненість. Для таких учнів потрібно використовувати завдання поглибле¬ного рівня (див. додаток), щоб трохи зачепити са¬молюбство.

3. Учні третьої категорії — «невпевнені», цілком успішні. Мають добрі здібності і відповідально став¬ляться до справи, але невпевнені у своїх силах. При¬чини різноманітні: мають або занижену самооцінку, нестійкий настрій, або епізодичні невдачі. Для цих учнів важливо, щоб під час перевірки навичок не було таких типів вправ, які не розв'язувалися на підготовчих уроках.

4. Категорія «зневірені». Це переважно діти, які ма¬ють непогану підготовку, здібності, але з різних причин втратили віру в успіх. Таким учням на уроці потрібно приділяти найбільшу індивідуальну допо¬могу. Потрібно, щоб вчасно надійшла допомога з бо¬ку вчителя, потрібно вселити впевненість у власні сили, показати учню, що він здатен подолати труд¬нощі.

Для побудови навчального процесу з урахуванням психологічної особливості кожного з учнів, а також їх індивідуальних здібностей, я пропоную викорис¬товувати наступну відкриту диференціацію, коли клас ділиться на три групи. Кожній групі учнів про¬понуються свої варіанти класних, домашніх і контрольних завдань. Кожний учень має право вибору і можливість переходити з однієї групи в іншу.

Під час вивчення нової теми диференціація почи¬нається після ознайомлення з теоретичним матеріа¬лом і первинного закріплення цього матеріалу шля¬хом розв'язування стандартних завдань. На другому уроці починається підготовка до уроку перевірки навичок.

Учні погано засвоюють матеріал, тому що не мо¬жуть активізувати думку, а потім утримати її. Щоб учень активно сприймав нові знання, не був байду¬жим, створюються проблемні ситуації, які є пере¬хідним моментом від актуалізації знань до вивчення нового матеріалу. Великим кроком до успіху є де¬тальна робота над математичними поняттями, об'єктами, формулами, теоремами. На цьому почат¬ковому рівні навчальних досягнень велика увага по¬винна приділятися учням, не здатним до занять із математики.

На другому уроці закріплення нового матеріалу пер¬шу третину уроку основна увага приділяється учням, які мають середній рівень навчальних досяг¬нень. Біля дошки працюють одночасно шість учнів. Вони виконують одну і ту ж саму вправу з допомо¬гою вчителя або зразка чи розв'язують завдання (до трьох кроків) за відомим алгоритмом.

Друга третина уроку призначається для розв'язуван¬ня завдань, передбачених програмою з частковими або обґрунтованими поясненнями. Біля дошки вже працюють шість учнів із достатнім рівнем навчаль¬них досягнень.

Наприкінці уроку біля дошки працюють шість учнів, які мають високий рівень навчальних досяг¬нень. Розглядаються завдання, в яких потрібно ви-користовувати набуті знання і вміння в незнайомих для учнів ситуаціях; знайти декілька способів розв'язання задачі; узагальнити й систематизувати на¬буті знання. Домашнє завдання для всіх учнів одне і те саме, але складається із завдань трьох рівнів.

На третьому і четвертому уроках формуються вміння і навички, кожен учень приймає для себе рішення, на якому рівні йому працювати: або зай-матися тренувальними вправами і виконувати за¬вдання в знайомих ситуаціях, або розв'язувати за¬вдання підвищеного і поглибленого рівнів.

Одночасно на дошці працюють учні першого, дру¬гого й третього рівнів. Інші працюють у зошитах. Для кожного учня створено умови, що дозволяють працювати у своєму режимі. Завдяки такому підходу існує можливість слідкувати за рівнем досягнень учнів і за необхідності поступово поглиблювати, ускладнювати завдання для кожної групи. Домашнє завдання пропонується у двох варіантах (за вибором учня).

Якщо під час складання заліку ставиться дві оцін¬ки — «зараховано» і «не зараховано», то на уроці пе¬ревірки навичок за індивідуальну роботу я пропо¬ную ставити п'ять оцінок: 12 балів, 11 балів, 9 балів, 6 балів або 1 бал.

Запропонована система забезпечує сильну мотива¬цію навчання. Під час підготовки до уроку пере¬вірки знань робота учнів не оцінюється балами. Як засвідчує досвід, учні, які працюють на дошці, не підглядають, як виконує вправу сусід, а в разі ускладнень звертаються за консультацією до вчите¬ля. Учні прагнуть зробити вправу самостійно, щоб якнайкраще підготуватися до уроку перевірки знань, адже перевірні завдання дублюють завдання, використані під час підготовки, відрізняючись чис¬лами (лише завдання на 12 балів містять елементи творчості). Виникає відчуття азарту, тому що учням випадає можливість отримати достатньо високий бал за посильну роботу, але одночасно підви¬щується увага, тому що виникає загроза отримати одиницю.

Праця біля дошки одночасно шести учнів над однією задачею полегшує вчителеві перевірку, що, у свою чергу, економить час на уроці і дає змогу приділити більше часу кожному учневі індивіду¬ально.

П'ятий урок — урок перевірки знань. Для цього уроку готуються завдання на картках трьох рівнів: на 4-6 балів, на 7-9, на 10-11 балів. До дошки ви¬ходять шість учнів, кожний обирає за власним ба¬жанням картку того рівня, який він для себе визначив, виконує завдання на дошці й отримує відпо¬відну оцінку.

Паралельно до цієї роботи учні виконують само¬стійну роботу в зошитах по групах. На перевірку об¬ирається одна робота від кожної групи і вистав-ляється одна й та сама оцінка всім учням групи. Та¬ким чином, робота в групі передбачає вільний обмін думками, перевірку відповідей, взаємодопомогу. Учні навчаються передавати інформацію дискуту¬вати, бути уважними слухачами. Отже, за урок ко¬жен учень отримує дві оцінки, а за тему вистав-ляється середній бал.

Що дає такий спосіб перевірки навичок?

1) Об'єктивну оцінку знань і вмінь, оскільки такий контроль здійснюється через 5—6 уроків упродовж навчального року;

2) стимул навчатися на межі можливого, оскільки «ціна» відповіді заздалегідь відома, а підсумкова оцінка залежить від кожної перевірки;

3) стимул навчатися систематично, тому що уроки перевірки знань рівномірно розподілені упродовж навчального року;

4) демократизацію процесу навчання;

5) встановлення безконфліктних стосунків з учи¬телем.

Таким чином, протягом двох-трьох тижнів учні не отримують нової інформації — відпрацьовуються навички й осмислюються зв'язки між раніше вивче¬ним розділом, що, на мій погляд, робить знання більш міцними. У кожного учня розвивається по¬чуття власної гідності, впевненість у тому, що він упорається з роботою, яку вибирає для себе. Уроки математики розвивають мислення, пам'ять, пози¬тивні риси характеру (активність, самостійність, вміння планувати,, спостережливість, працьо¬витість, наполегливість, цілеспрямованість). За та¬кою методикою найкраще відбувається навчання алгебри з певних тем учнів 8—10 класів.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Корисні посилання

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Університет менеджменту освіти
  • Комітет з питань науки та освіти
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • Академія педагогічних наук України
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Вінницький регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Пробне тестування онлайн
  • Укпаїнознавча гра Соняшник
  • Онландія - безпечна веб-країна
  • maluk
  • pochemuchka
  • samouchka
  • umnichka
  • online-bezpeka-logo
  • allforchildren
  • kangooroo
  • SOM
  • ostriv
  • parta lo
  • MAN