Методична проблема школи

Формування та розвиток життєвої компетентності учнів шляхом впровадження інноваційних технологій та сучасних методик в умовах школи культури здоров’я
Друк

Минуле стукає в наші серця…

Автор: Микола Олександрович.

(Лінійка присвячена пам'яті жертв голодоморів 1932-33 рр. та політичних репресій)

Мета: розвивати в учнів повагу до історії свого народу, виховувати почуття патріотизму, національної свідомості та співчуття до цих подій;на основі історичних фактів літературних творів донести до свідомості учнів трагізм українського народу, вшанувати світлу пам'ять жертв голодомору в Україні.

Обладнання: стіл, накритий скатертиною, на столі – хлібина, запалена свічка, списки жертв голодомору , композиція з колосків, матеріали із газет, ілюстрації, записи класичної музики.

 

Хід виконання

1-й ведучий. Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітарним режимом у 1932-1933 роках, пам'яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця зем¬лі після найбільшої трагедії XX століття, при¬свячується наш вечір-реквієм.

2-й ведучий. Страшний 1933 рік... У Моск¬ві - демонстрація, веселі обличчя. Холодна по¬смішка «вождя народів» із трибуни Мавзолею. Люди, сповнені ентузіазму, несуть портрети Сталіна, звучать марші, а в цей час в Україні гуляє смерть. Кордони закриті військами. Лис¬тування із закордоном заборонено. Відіслано понад 100 тис. комуністів для заготівлі зерна. Припинено кооперативну і державну торгівлю, вилучено всі товари з продажу селянам. Хліб береться «будь-який і де завгодно», причому репресивними методами. Паралельно прово¬дяться чистки «класових» ворогів. На заліз¬ничних станціях заборонено продавати квитки на потяги. Хліб забирається з-під молотарки, навіть посаджений пектися до печі, забирається із примусом і терором, із погрозами заслан¬ня і тюрми...

3-й ведучий. Ворог не зламав Україну духов¬но, тому вдався до того, щоб зламати її фізично, вдався до такого хижого, звірячого способу організованого масового голоду.

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

І кирзами-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Буз труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння - 

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

1-й ведучий. Ось що згадує свідок тих подій, наш земляк, директор Торчинського історичного музею Г. Гуртовий: «Я пішов у перший клас во¬сени 1932 р., а вже зимою-весною 1933-го клас розпався. Ми були опухлими, бродили по горо¬дах, шукали картопляні гнилички, лободу, іншу траву, а потім цвіт акації та інше, щоб з'їсти, щоб вижити. Спухла мама спродала все, на що був попит, щоб нас, трьох дітей, порятувати. Але порятунку не було. Сестричка Віра вмерла у му¬ках, померли дідусь Карпо, бабуся Горпина, бага¬то родичів. Хати сусідів спорожніли. Хлопчика, мого однокласника... мати з'їла. Інша одноклас-ниця, Дуняша, сусідка, три дні вмирала...

А за батьком полювали «комнезами». Він пе¬реховувався, а в спільний обробіток землі не йшов. Таємно вивіз нас - матір, сестричку Ма¬рію (меншу) і мене. Це була втеча з села. Туди ми більше ніколи не поверталися».

2-й ведучий. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не вмер».

1.Учень читає вірш «Вічний монолог»

Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб…

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

…А житечко моє таке густе.

…А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

2.

Спіте, діти, спіте, любі.

І не прокидайтесь!

Вже не буде мучить згуба.

Забере вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти.

Янгол Божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть нозі.

Натопила маковинням.

Затулила лядку й комин.

І в тумані темно-синім

Заспівала колискову.

Спи синочку, горе-паску.

Засинай... навіки, доню.

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Ще пограймось навперейми

В піжмурки з бідою.

Лельки! Заховаємось од неї

У сиру земельку...

1-й ведучий. Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933рр. мається на увазі період з квітня 1932р. по листопад 1933року. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинуло мільйони людей. Пік Голодомору прийшовся на весну 1933року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня…

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська  області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8 відсотків загиблих.

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі.

Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,

Гребли, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам, у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах,

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

2-й ведучий. Ми, нині сущі, повинні попросити прощення у 12-ти мільйонів наших людей – у дитинчат, які сиділи біля мертвих матерів, у матерів, які журно дивилися на мертвих дітей, не маючи сил плакати, у наречених, у ненароджених дітей, в українських господарів-хліборобів по дикунськи похованих, не оплаканих. 

Вчитель. Діти, давайте помянемо великомучеників нашої історії, згадаймо мільйони українських людей, які загинули мучинецькою смертю від голоду, вшануймо їх хвилиною мовчання…

(Хвилина мовчання)

3-й ведучий.

Прости нас, Господи великий

Прости ще раз, в останній раз – 

Позбав нас від такого лиха!

Народи всі і грішних нас.

 

Прости безумство наше, Боже,

Безвіря й гордощі прости…

Хто в бідах наших нам поможе?

Спасти нас можеш тільки Ти.

 

Дай силу нам себе здолати,

Себе в собі перемогти,

Тебе благають діти й мати – 

Спасти нас можеш тільки ти.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Корисні посилання

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Університет менеджменту освіти
  • Комітет з питань науки та освіти
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • Академія педагогічних наук України
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Вінницький регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Пробне тестування онлайн
  • Укпаїнознавча гра Соняшник
  • Онландія - безпечна веб-країна
  • maluk
  • pochemuchka
  • samouchka
  • umnichka
  • online-bezpeka-logo
  • allforchildren
  • kangooroo
  • SOM
  • ostriv
  • parta lo
  • MAN