Методична проблема школи

Формування та розвиток життєвої компетентності учнів шляхом впровадження інноваційних технологій та сучасних методик в умовах школи культури здоров’я
Друк

Творча кав'ярня «Слово про велику любов»

Автор: Микола Олександрович.

Мета: ознайомити учнів із творчістю знаменитих письменників, з їх пережитими ліричними творами та  почуттями, виховувати повагу до дівчат та жінок,

Обладнання: книжкова викладка, плакати, малюнки.

 Хід заходу:

(На фоні музики).

1-й ведучий.

Кохання. Мабуть, ні про що так багато не говориться, не розмірковується, не мислиться, як про кохання. І недарма. Історія життя на землі невіддільна від історії людських почутті   Кохання, народившись від ніжності, захоплення, розуміння, відкрило нескінченну цілісність людської особистості і подарувало світові гуманність, милосердя, радість, співчуття і щастя. Учениця читає вірш Лесі Українки «Я не кохаю тебе...» Я не кохаю тебе і не прошу дружиною стати, Твої поцілунки й обійми і в мріях не сняться мені, В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати, Я часто питаю себе: чи кохаю - Одказую; ні!

Тільки ж сяду край тебе, Серденько мов птиця заб'ється, Дивлюся на тебе й не можу одвести очей, І хоч з тобою розстанусь, та в душі моїй зостається Наче жива твоя постать і кожне слово з речей. Часто я в думці з тобою великі розмови проводжу. І світять як мрія мені твої очі, ті зорі сумні.'. Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу; Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» - чи я б тобі мовила: ні?

1-й ведучий.

Ми народжуємось для кохання. Кохання - зовсім не вогонь (часто так його визначають), кохання - повітря. Без нього немає дихання, а з ним дихається легко.

2-й ведучий.

Як же розуміли кохання відомі люди різних епох? Що вони говорили про цей найвищий небесний дар людини - кохання?

1-й читець. 

Когда любишь, то такое богатство открываешь в себе, столько нежности, даже не верится, что так умеешь любить (Антон Павлович Чехов).

2-й читець.

Кохати - означає бажати іншому того, що вважаєш за благо, і бажати при цьому не заради себе, а заради того, кого любиш, і намагатися по можливості принести йому це благо (Арістотель).

1-й читець. 

Можуть бути інші, кращі за тебе, але в моїх очах ти гарна, ти прекрасна! Я люблю тебе - і цього досить... І перед золотом королеви я виберу твій скляний перстень (Антуан де Сент-Екзюпері).

2-й читець. 

Найголовніша людська потреба: віддати себе всього другій людині, розчинитися, зникнути в ній, але тим самим знову знайти себе в новому, вищому житті, в єднанні з коханою людиною і з усім людством - минулого і майбутнього (Стендаль).

3-й.читець.

Найбільше щастя в житті - це впевненість у тому, що тебе кохають (Віктор Гюго).

1-й ведучий. 

Кохання - це поезія і сонце життя! Мабуть, немає ні одного письменника, поета, який би не оспівував це прекрасне почуття. Адже вони теж люди, хоча відомі та знамениті. І нам, простим людям, хочеться якомога більше дізнатися про надії, переживання наших кумирів.

2-й ведучий. 

Чи закохувалися коли-небудь Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко? Звичайно, що так. Перше кохання Шевченка було до дівчини Оксани, з якою пов'язані в нього пригоди і спогади про дитячі роки. Ті перші чисті пориви дитячих почувань на тлі безрадісного нещасливого особистого життя Шевченка перетворились у щире полум'я, що не покидало його серце до останніхроків життя, ім'я Оксани фігурує у нього в низці творів, змінюючись часом на Мар'яну або на якусь безіменну дівчину. Вірші про жінок, щастя, кохання пройняті незрівнянною щирістю і трагізмом самотності. Жінки у Шевченка і «ласочки», і «зіроньки», і «пташечки», і «лілеї».

1-й читець.

«Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами.

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди.

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину?

О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди: візьми мене з собою.

 

Ти, може, маєш іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії! Я ж для тебе почала нову мрію життя. Я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою. Ми підемо тихо, посеред тихого лісу мрій і згубимось обоє помалу в долині. А на цім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть і пахнуть. Як твої любі листи, мій друже. Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе. Візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй, нене, любий! І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди (Леся Українка).

1-й ведучий.

В зимовому Мінську 1901 року на руках Лесі Українки вмирає її кохана людина - Сергій Мержинський. Ті, що справді кохають, борються до останньої миті за душу коханої людини; вони борються, втративши надію на взаємність, але плекаючи іншу, вищу безкорисливу надію: обдарувати коханого мудрістю. Ця мудрість допоможе бути до кінця днів величним, чистим у помислах і почуттях. Ті, що справді кохають, не думаючи до останнього подиху про особисте, ведуть битву за душу коханого - за її сходження, І вони виграють цю битву, тому що кохають. Вони виграють її, навіть убираючи.

Як почуєш вночі край свойого вікна, Що щось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко. Се не та сирота, що без мати блука, Не голодний жебрак, моя зірко. Се розлука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гірко.

2-й ведучий. 

Ці рядки були написані більше ста років тому геніальним українським письменником, талановитим поетом Іваном Яковичем Франком, людиною з ніжними та прекрасними почуттями. Франко створив складний жіночий образ, зумів передати загадковий характер жінки, її мінливу душу. Його героїню можна поставити в той символічний ряд вічної жіночності, звабливої і недосяжної, простої і незрозумілої, де стоять Джоконда і Беат-річе, Лаура і Дульсинея.

1-й ведучий.

«Ще в гімназії я влюбився в дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич...» -писав І. Я. Франко. Я понесу тебе в душі на дні, Облиту чаром свіжості й любові. Твою красу я переллю в пісні, Коралі уст і ритми голосні...

Але вона вийшла заміж за іншого... «Се був для мене важкий удар, і «сліди» його знайдете в творі «На дні» і в віршах «Картка любові». Пізніше я познайомився з двома руськими поетесами - Юлією Шкайдер і Климентиною Попович. Але жодна з них не мала на мене тривкого впливу. Більше враження зробило на мене знайомство з однією полькою Йосифою Дзвонковською: «Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухот, відправила мене і в кілька рік пізніше вмерла...

Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав ще одну панночку, польку, і закохався в неї. Отже, любов перемучила мене дальших десять літ. її впливом були мої писання «Маніпу-лянська», «Зів'яле листя», дві п'єски в «Ізмарагді»... Після цього вам буде зрозуміла п'єска «Тричі мені являлася любов» у «Зів'ялому листі».

2-й ведучий. 

Франко ствердив життям і творчістю, як Петрарка і Данте, що генії і любов народжуються не так уже й часто, щоб поповнювати одне одного.

Виконується пісня на сл. І. Я. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».

1-й ведучий.

Любов або вмирає, або підноситься. Але якщо підноситься, то до все більшої людяності. Вона або зникає, або стає більш одухотвореною. Але якщо вона не живе, то вмираємо ми. Серце розривається від болю. Від зовсім нового людського болю. Вершинного болю людяності.

Коли в хвилину слабкості злочинної зректися схочеш ти кохання, як мрії, недоступної тобі, - мене собі на поміч не зови. Я не прийду. Я буду вірний до кінця удачі, якій присвячено в мені усе: піднятись до такого самовіддання, коли кохання і життя - уже одне. Я не піду. Не зраджу мрії. І якщо смерть - то тільки на посту. Читець. Прости, я так багато зажадав -

Любить тебе в пречистості людського. В відважний вік зухвалу мрію мав: Крізь неба широчінь -дійти земного. Я готував тобі цей щирий дар - Чуття свого бездонного криницю. Але, хто прагне сонця, мов Ікар, Той має буть готовим і розбитись. І ось лежу, побитий, на стерні. Урвалися мої путі-дороги. Цілую тихо землю... Це ж по ній Ідуть твої стрімкі і легкі ноги. - Та що ж... Сама на стежці тій.

...Іще не раз ми стрінемось на ній.

2-й ведучий.

Яскравою зорею на небосхилі української поезії спалахнула творчість Олександра Олеся. Олесь з'явився у саду української поезії, наче влетів соловей, і затьохкав, і зачарував. Поет надзвичайно емоційний, щирий до надриву, аж захлинався у кожній строфі. Свіжий і граціозний у вислові, легкий у ритмі. У кожному вірші билася пісня, як пташка, в рядках звучали мелодії.

Композитори підхоплювали і охоче клали його поезії на музику. А для співу про кохання Олесь мав особливу солов'їну мову. Не одне покоління декламувало й співало його «Чари ночі».

1-й ведучий.

Хто з поетів не писав про кохання?

Здавалось би, усе виспівано, нічим не вразиш, не здивуєш. Але ж талант завжди своєрідний і неповторний. Неповторний і Олесь. Неповторний у своїх почуттях, про що б він не писав. Його поезії про кохання мелодійні, і ніжні, і ніби самі переливаються у музику.

2-й ведучий.

Листи коханій жінці, десятки невеликих аркушів. Час торкнув їх жовтизною. Та трепет живого почуття примушує відступити час.

Читець. «Сонечко моє заповітне, світло моє, радосте моя...Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти живеш в мені. Моє серце б'ється тільки для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей. Душа моя рідна, навіки любима! Без тебе мої думки, як голі дереза, як торішнє листя під снігом. Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать, як пісні про тебе, і з ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою...»

1-й ведучий.

Ці рядки писав не юнак, їх написав відомий український поет В. Сосюра своїй дружині Марії на 33-му році спільного життя. Володимиру Миколайовичу виповнилось 66, а Марії Гаврилівні - 54.

2-й ведучий.

Це в кожному із нас живе

І розуму не піддається,

Завжди старе...

Завжди нове...

Воно з життям лиш обірветься.

З життям? 

О ні! Воно безсмертне - 

Велике почуття любові.

1-й ведучий.

Чому буває так, що інший непоганий,

Можливо, кращий навіть, хто не зна,

На тебе молиться, але не він коханий,

Не він у мріях човником зрина.

Кому що випаде.... 

Неначе в лотереї!...

2-й ведучий.

А ти іди проти судьби своєї!

А ти люби. 

Та так, щоб бурі крила

Любов дала на трудному путі.

І нерозділена вливала в серце сили,

Ніким не прийнята в житті.

 

Читець (на фоні музики).

Моя любове, я перед тобою.

Бери мене в свої блакитні сни.

Лиш не зроби мене слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

І не приспи, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

Важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на стежечки доріг,

Бо кості перевернуться в гробницях

Гірких і гордих прадідів моїх.

1-й ведучий.

А тепер для всіх, хто кохає, кохав і буде кохати, лунає пісня, як сподівання на те, що в житті кожного прозвучать ці вічні і завжди нові слова «Я кохаю тебе» - як освідчення всьому світові, бо в одній людині ми любимо весь світ.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Корисні посилання

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Університет менеджменту освіти
  • Комітет з питань науки та освіти
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • Академія педагогічних наук України
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Вінницький регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Пробне тестування онлайн
  • Укпаїнознавча гра Соняшник
  • Онландія - безпечна веб-країна
  • maluk
  • pochemuchka
  • samouchka
  • umnichka
  • online-bezpeka-logo
  • allforchildren
  • kangooroo
  • SOM
  • ostriv
  • parta lo
  • MAN