Методична проблема школи

Формування та розвиток життєвої компетентності учнів шляхом впровадження інноваційних технологій та сучасних методик в умовах школи культури здоров’я
Друк

Стосунки батьків та дітей у сучасній родині та формування педагогічної культури батьків

Автор: Микола Олександрович.

Прагнення людей до порозуміння, злагоди і згоди, організації розумного життя у гармонії із світом навко¬лишнім та внутрішнім - найперша ознака цивілізованого суспільства. До життя людей в гармонії спонукає вся іс¬торія людства. Війни, боротьба - це лише агресивні ви¬яви природи людей, спрямовані на подолання суспільних суперечностей за допомогою сили, які, одначе, проблему не вирішували, а лише поглиблювали. Ця глобальна фі¬лософська проблема гармонії і дисгармонії відносин із дзеркальною точністю спостерігається і в життєдіяльнос¬ті сім'ї. Взаємовідносини в сім'ї відображають як рівень цивілізованості суспільства, так і рівень особистісних якостей батьків і дітей та внутрішні суперечності міні¬атюри мікросуспільства - сім'ї, в якій сутнісні сили й характерологічні особливості членів сім'ї гармонують або дисонують. Залежно від цього і прояви життя сім'ї свід¬чать про характер у ній взаємовідносин.

Дослідження історії тенденцій стосунків батьків та ді¬тей показують, що кожна епоха накладає свій відбиток на зміст, характер та динаміку взаємин батьків і дітей. Це зу¬мовлюється як прагненням старших поколінь до гармоні¬зації сімейних відносин, узгодження спільних дій з дітьми та іншими членами сім'ї, дотримання визначених юридич¬них, моральних та етичних норм, які існують у суспіль¬стві, так і багатьма суперечностями конкретно-історичної доби та особливостями розвитку і функціонування малого колективу, яким є кожна сім'я. Крім цього, важливу роль у формуванні стосунків батьків і дітей в сучасній роди¬ні, як і раніше, відіграють економічні чинники, фізичне, психічне і моральне здоров'я суспільства, етнонаціональні особливості, сімейні традиції і звичаї, педагогічна готов¬ність до народження і виховання дітей.

Тенденції ускладнення виховних завдань суспільства, сім'ї і школи пояснюється недостатнім теоретичним, мето¬дологічним та методичним обґрунтуванням мети, завдань, способів та ідеалів виховання особистості дитини в ниніш¬ніх умовах, збільшенням кількості дітей з відхиленням у поведінці та криміногенністю соціального середовища, зростанням психологічного, емоційного тиску на духовний світ сучасної людини, новими її потребами, які значною мі¬рою має формувати сім'я. Зрештою, під дією зовнішніх та внутрішньосімейних факторів нині швидше розвивається, як перша школа інтелектуального, морального, есте¬тичного і фізичного виховання, в якій батько, мати, стар¬ші брати і сестри, дідусь і бабуся є першими вихователями дітей дошкільного віку і залишаються ними, коли дитина йде до школи. Тому духовне і моральне багатство сімейно¬го життя, на його переконання, є найважливішою умовою «сімейного виховання дитини і в домашніх умовах, і в ди¬тячому садку, і в школі».

Саме в сім'ї, вважав В. Сухомлинський, діти отриму¬ють найперші уявлення про гуманність, тут формуються навички спільної праці, доброзичливі стосунки, постійно закріплюються і збагачуються моральні поняття. Суттєве значення у цьому він надавав прикладу батьків і того кола людей, у якому живуть діти. «Дитина - дзеркало сім'ї; як у краплі води відбивається сонце - так у дітях відбиваєть¬ся моральна чистота матері і батька», - писав В. Сухом¬линський у праці «Серце віддаю дітям».

На його думку, єдність учителів і батьків не тільки дає змогу досягти значних позитивних результатів у вихованні дитини, а й постає важливою умовою вдосконалення мо¬рального обличчя сім'ї, батька і матері. «Без виховання ді¬тей, без активної участі батька і матері у житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім'я як пер¬винний осередок суспільства, неможлива школа як най¬важливіший навчально-виховний заклад, і неможливий моральний прогрес суспільства». Тому, «гармонійний, все¬бічний розвиток можливий лише там, де два вихователі -школа і сім'я - не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ані в меті, ані в процесі, ані в засобах виховання».

Послідовним прихильником батьківсько-вчительської вза¬ємодії був М. Стельмахович, який стверджував, що сім'я за¬кладає фундамент вихованості кожної людини, який базу¬ється на любові між батьками та дітьми, а школа - вводить дитину у світ грамоти, наукових знань, у царство книг, осві¬ти, культури. Отже, родина і школа - природні союзники, дві могутні сили виховання. «Добра школа та, яка... нагадує сім'ю. У свою чергу, порядна сім'я - це та, що в своє життя активно привносить елементи школи», - писав педагог.

Водночас він усвідомлював, що успішна реалізація та¬кої взаємодії не відбудеться сама собою. Для цього потріб¬на спеціальна підготовка батьків, яка передбачала б про¬ведення роботи з їх педагогічної освіти, підвищення педа¬гогічної культури.

Соціально-політичні та економічні зміни, що відбулися в житті нашої країни наприкінці XX - на початку XXI ст., актуалізували необхідність перегляду традиційних погля¬дів на взаємовідносини батьків і вчителів, які не відповіда¬ли новим реаліям, що набули поступового утвердження в педагогічній думці. Основними недоліками, які гальмува¬ли розвиток батьківсько-вчительської взаємодії й негатив¬но позначалися на виховних потенціях цього:

1) надзвичайно  мала увага до  дитини,   неврахування її провідної ролі у трикутнику «вчитель - дитина -батьки»;

2) намагання відмежуватися від сім'ї як головного й природного середовища формування і розвитку зрос¬таючої особистості.

Сім'я має першість у вихованні дитини. Але для успіш¬ного виконання цього завдання вона має тією чи іншою мірою залучатися до всіх сфер діяльності, в яких відбува¬ється життя зростаючої особистості. Оскільки ж більшість часу діти шкільного віку проводять у класному колективі, необхідною стає участь батьків у житті класу, встановлен¬ня і розвиток контактів з учителем, взаємодія з ним.

Для ефективності батьківсько-вчительської взаємодії пропонується здійснювати її в три етапи:

Перший етап - знайомство. На цьому етапі визначають¬ся спільні цілі, спільні цінності і ресурсна база сторін.

Загальні цінності - це принципи (способи) досягнення мети. До таких цінностей насамперед належать гуманіс¬тичні (загальнолюдські) цінності - толерантність, повага, свобода вибору.

Під ресурсами мається на увазі взаємна користь учасни¬ків взаємодії, від якої значною мірою залежить розподіл зу¬силь учасників взаємодії для досягнення бажаного ефекту.

Основним підсумком першого етапу має стати бажання батьків залучатися до взаємодії з учителями.

Другий етап - спільна діяльність. На цьому етапі май¬бутні партнери, визначившись з напрямом взаємодії і ре¬сурсами, започатковують проектування конкретних про¬грам її реалізації. У цьому контексті актуалізується по¬няття спільного внеску - розподіл відповідальності за ті чи інші аспекти взаємодії. Бажання батьків зробити такий внесок виникає лише тоді, коли вони відчувають довіру до школи. Формування такої довіри можливе за умов:

>  дотримання етичних норм і домовленостей;

>  підтримки (тих, у кого необхідно викликати довіру);

>  продуктивності.

Підтримка має виявлятися у регулярному інформуван¬ні батьків, консультуванні, соціальній і психологічній (іноді й психотерапевтичній) допомозі сім'ї. 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Корисні посилання

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Університет менеджменту освіти
  • Комітет з питань науки та освіти
  • Інститут інноваційних технологій і змісту освіти
  • Академія педагогічних наук України
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Вінницький регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Пробне тестування онлайн
  • Укпаїнознавча гра Соняшник
  • Онландія - безпечна веб-країна
  • maluk
  • pochemuchka
  • samouchka
  • umnichka
  • online-bezpeka-logo
  • allforchildren
  • kangooroo
  • SOM
  • ostriv
  • parta lo
  • MAN